Народився 23 травня 1961 року в селі Джурині Чортківського району Тернопільської області. Закінчив філологічний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка (1984), аспірантуру Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАНУ (1992).
Кандидат філологічних наук (1994), доцент кафедри української літератури Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (з 1998). Член Національної Спілки письменників України (1997). Живе у м. Івано–Франківську.
Літературно–критичний дебют відбувся 11 лютого 1988 року на сторінках всеукраїнської газети «Друг читача». Перший збірник літературно–критичних есеїв «Замах на міражі» вийшов у Львові в 1997 році в проекті «Морена: літературний журнал одного автора». У літературно–критичному й науковому доробку Євгена Барана є збірники літературно–критичних текстів «Зоїлові трени» (1998), «Звичайний читач» (2000), «Навздогін дев’яностим» (2006), «Читацький щоденник — 2005» (2006); монографія «Українська історична проза другої половини ХІХ – початку ХХ століття і Орест Левицький» (1999); книги есеїстики «Порнографічна сутність правди» (2007), «У полоні стереотипів» (2009); книга щоденникових нотаток та есеїстики «Наодинці з літературою» (2007).
2008 року у Львові вийшли книги Божени Боби-Диги «Писане дощем», «Поезія єднання: вірші з Кракова», де Євген Баран виступив перекладачем цілого ряду віршів польських поетів (разом із Олександром Гордоном).
Лауреат премії імені Олександра Білецького в галузі літературної критики (1999), міської премії імені Івана Франка в галузі літератури (2001), міжнародної літературної премії «Тріумф» (2003), обласної премії імені Василя Стефаника в галузі літератури (2006), міжнародної літературної премії імені Богдана–Нестора Лепкого (2007), премії імені Дмитра Нитченка (2008).