«Мій світ – мій дім, моя кімната…»

МІЙ СВІТ

 

Мій світ – мій дім, моя кімната.

Старенька лампа на столі.

Квапливо змінюються дати.

В шухляді – наче срібло й злато –

Мої рукописи. Коли

 

Думки обернуться у букви,

А букви втіляться в слова,

Коли  крізь довгі, творчі муки

Почуєш честолюбні звуки

І здасться  зрілою строфа,

 

Тоді зблиск Часу золотавий

З портретів на стіні крізь скло

Згадати змусить бій кривавий

За владу, капітал і славу –

Людське та усесвітнє зло.

 

Що страх, гординя чи обрАзи! – 

Я погляди відчую тих,

Хто від цькувань і від ув’язнень –

Хай то співець, король чи блазень –

Перетворились у святих:

 

Тут поруч з Царською сім’єю

Убитий нами Чорновіл –

Петра нащадки і Енея…

Ось Підмогильний і Рилєєв,

Яким не вистачило крил

 

Злетіти, врятувавши тіло.

Та Душі цих святих живі!..

Слов’яни! Бережімо крила, 

Щоб на  прабатьківських могилах

Не впасти в розпач і жалі!

 

…Мій світ – мій дім, моя кімната.

Знов Час у лампі причаївсь.

Замиготить наступна дата –

Обернуться у срібло й злато

Мої рукописи. Колись…

 

 

БІЛОСНІЖНІ ДУШІ ВОЇНІВ

і «ГОРОБИННІ БУСИ»

 

Скільки ягід горобини

На січневому снігу!

Ласувати можуть нині

І синиця, і снігур.

 

Горобиновий горошок

Геть розбризканий навкруг.

Певно, то зима-ворожка

Мудрувала. А чи крук?..

 

Ці червоні плями-бризки

Так нагадують мені

Згустки крові… Близько-близько

Свищуть кулі на війні,

 

В білосніжних Душах мусять

Закінчити свій політ…

Хлопці – в «горобинних бусах»…

…Одягаються в граніт

 

Воїни. Їх обеліски –

Охорона з-поміж нас!

Незліченні траур-списки…

Серце крається ураз…

 

Боже, захисти Вкраїну!!

За свободу битва йде…

Юні, молоді, невинні

Гинуть…

        Та ВЕСНА гряде!

 

ПОЛЮВАННЯ

 

Самотній і сліпучий,

Розхристано-болючий,

Жаданий, жадібно-жаданий,

Доступний начебто. Мов п’яний

Блукає по стежинках грішних –

Шукає захисту. Та нишком

Звучанням сонячного скерцо

Торкається то рук, то серця…

• Лови! Зірви із піднебесся!

– Сховай у пальцях-перехрестях!

 

…Та не діждетесь, щоб промінчик

Так і зостався в схованці-руці!

 

 

 

РОСА НАПІВЗУСТРІЧІ

 

Пробачте, друже, за спокусу

Пізнати невідомий світ,

Де відчайдушність без покути

Штовхає то у піч, то в сніг.

 

Пробачте, друже, за бажання

Цілунків грішних уночі,

За вічне їхнє покарання

У тій же сніговій печі.

 

Пробачте за можливість стрічі

І неможливість все збагнуть,

За в'язку у спіральну вічність

Чуттів, де скривлений сургуч

 

На серці юнім, паперовім

Частками падає у суть.

ЛЮБОВ’Ю сповнені алькови.

Пробачте за можливість болю

І неможливість все збагнуть.

 

 

ПЕРИНКИ ДОЛІ

 

Коли ліанами-руками

 я обіймаю сонний світ твій

і ледь торкаюся лопаток,

де зболені тріпочуть крила,

то відсуваюся в думках,

щоб не зім’яти їх і не порушить

ріст пер крилатого талану,

бо кожна із перинок – це

правдивість, віра і талант,

завзятість, зречення і мрійність,

терпіння, сила і натхнення,

і безліч квантиків новітніх

тієї Всеосяжної Любові,

яка бере початок добрий

із нескінченності Світобудови.

 

 

САМОТНІСТЬ – САМЕ ТА САМОТА

                         

Ви відчували, як самотність плаче?

Як скиглить, як сама себе жаліє,

Вважає: саме та – вона! – і наче

Не винна, не  дурна  і не повія:

 

Мрійлива і довірлива істота.

Що їй до прірви гірших негараздів?! 

Зразки самозакоханих мелодій

Рядами розкладає у шухляді,

 

Перебирає мрії – том за томом,   

Багатство розглядає чарівливе,

Чутливе і хмільне аж до оскоми.

(Чи суміш святості й гріха можлива?!) 

 

Солоні краплі туги ллє додолу,

Жага її і пошук непоборні,

Цілеспрямовані на щиру долю – 

Талановиту, лагідно-мажорну.

 

Та праведний Господь з небес ВСЕ бачить...

...Ви відчували, як самотність плаче?

 

 

ІЗ ПОЕТИЧНИХ КВАНТІВ

 

*   *   *

Малюю

Музичним Пензлем Поезії

пейзажі Розуму,

портрети Серця,

натюрморти Душі,

симфоджазові картини Тіла.

І кожна нота, буква, фарба

тріпоче вогником вагання –

чи певно вимальовую

потоки світла, звуків, пахощів

короткочасного Життя

в захопленні Любові

серед Степу безмежності?

 

 

*   *   *

Я розумію: є і ТАМ життя,

Де мій Коханий, рідні, друзі…

Та ТУТ наразі – жалібне виття

Моєї усамітненої Музи…

 

___________

19.05.17 – перші роковини відплиття в небуття

офіцера-підводника і поета Віктора Невського. 

 

 

*   *   *

Коли нема нікого поруч,

ви уявляйте, фантазуйте -

придумайте свою Любов.

І на сторінках невиразних

у книзі вашого Життя

постійно будуть яскравіти

слова – писемні знаки Щастя

або його передчуття.

 

 

*   *   *

 

На початку було Слово, і Слово було у Бога, 

і Слово було Бог.  

Іоанна 1:1 

 

Безмірний світ. Безмірні і слова –

Безплотні, але, будучи живими, –

Так само, як поступите ви з ними,

Учинять з вами тії божества.

 

Вони повернуться, мов цвіт у лузі,

Що мовив – доброзвук чи лихослово.

Давайте замість звуків нелюбові

Вживати лиш СЛОВА ЛЮБОВІ, друзі!