«Моя каблучка померла….»

* * *

Дим-пере-дим
завис 
на
гілці човна.
Вода задихнулася
на 
веслі...
Знаєш, що: 
йди ти...
на...
болотА –
– декодуй свій
зелений ПІН.
Там біснуватиметься 
твоє
чортове щастя -
із року –
в чат.
Я, як Європа,
створю ЄС,
із твоїх 
покинутих 
дівчат....
І, як не дивно,
вже буде по...
повітря з розпачу 
пити яд.
Я,
як тролейбус,
займаю в ДЕПО
свій
перший
ряд.

         * * *

( білий текст ЛМ)
Панчішка
дихала
холодом.
Її мережива –
шкірились...
Сніг, 
до білого – звужений,
деревам
вправля 
хребці.
Панчішка
мовчить промовисто:
язик-бо її – підвішений...
Знає, що знову –
самотні –
лінії на руці...
Лежить, 
перев’язана 
самістю,
бо хто ж
одягне 
синтетику,
коли
мінус тридцять – 
за Цельсієм...
( Христу і мені – тридцять три)
...згубила її
ще змолоду:
коли
не була 
нареченою... 
Панчішка
цнотливо заздрила
тоді ще -
самій 
собі...

  * * *
Мені байдуже,
з ким ти спиш, 
кого любиш
і 
з ким живеш.
Мені – бай(!)
дуже! –
руни
не стануть 
арканами
у тому приміщенні,
де –
стіни
кольору беж –
я –
ранена.
Ти знаєш,
що 
навіть
споріднений 
мазо-хізм –
вивершує нас
над двоокою драмою.
Стис мене в кулаці:
отак,
як монету, –
стис...
Аніма –
у кожному видисі –
"Не хочу тебе я… не..."...
у вдисі - 
прихована екзистенція.
Жінки під тобою
з очима 
Клода Моне
стеляться...
Кого любиш – люби
Любитиму 
не 
тебе...
– Любитимеш
нелюбов
до 
тріснутих кахлів?
Серце, 
загнане в стравохід,
як монахиня –
у Тибет... 
Жахно...

* * *

    Емоційна аварія.
Вірші – з війни.
Атака
мого особистого простору 
випадковими тролями...
...А мені, 
невідь-чом, 
постукає в ніч 
килим 
легендарного Пастернака:
отой килим, на якому
він 
підночовував...
Відкрию.
Килим закотиться.
РозгОрнеться манускриптом.
У середині нього – 
голос
тогочасної 
епіталами.
Він мені підморгнЕ –
і від того підлога 
скрипне.
Притулятимусь вухами, серцем
і станом
до Ікара підлоги,
до коханця 
моїх паркетів,
до м'якості ямочки,
частоти проміжної уяви...
Подумалось:
а Цвєтаєва...
ще - актуальна
у цім 
проекті?))
Бо килим – шаріється.
І рота... на мене...
роззявив)))
О, Марино!!! О, діво!
....Немає й
Раїси ТроЯнкер,
і Марка Вовчка, 
що
мовчала
за всіх мовчущих...
Які би килим поета
за секунду
усипали б ямбами,
і оповідками 
про тілесність, кошти, 
і кавову гущу))
А килим вже спить...
Він втомився від власних споминів.
Ніч засмагає в тЕмному 
своєму
купальнику.
І знову війна...
Знову – я...
Емоційно-стомлена...
...Пастернак – на столику 
в спальні...

* * * 
Нічого більшого:
тексТИль і 
персики...
Життя складалось
із їх 
округлостей...
...Хотіла бути
для тебе
першою 
близо-
гУбоЮ,
близо-рУкою...
Ножем-повітря –
аби 
зрікатися –
відріжу шмат його –
не вагаючись.
І тільки
поглядами 
зіркА-ти-ми
вбиває насмерть 
Авеля Каїн.
...Сосна- з-під шкіри –
голкАми вилізла –
мені – ін'єкцію –
кОби –
в дихалку
встромити вила
й 
пере-
крити тим 
кисень диптиха...
Нічого більшого:
любов,
уникнення...
Кісток відбитки –
з чужого черепа.
....Та як ті персики
спокійно
дихають...
і – не гниють...
в моїх резервах...

 * * *
ЗеленсвЯтівське,
або, коли щось наверзлося...

Трава –
зеленими дисками...
Підлога стиснулась –

вибоїни –
жінка-воїн
вікнА-синусоїд:
бо ти – моя кара –
і нині, і – прісно
– я – не залізна!
Любов -
на нарах....
Прах –
у порох.
На Трійцю –
бродячою –
очі мої б
не бачили!
в родУ
лепехи об'їлись –
усі –
безбатченки
і – 
безмамченки
у серці – Дантовім
я –
квантова.... 
Ти – заблуканий.
Лук – і-шах –
порох –
в прах! 
Іди – до
води:
короною – в ріг,
в Сварожий – чуб... 
Не
люб?

       * * *

Жіноче...

Весільна сукня
ридала
бісером,
рюшами...
Само-
спалювалась
на
манекені...
Мені б у ній –
аж...
попелюшково!
Біле 
ширилося б...
легенями:
легко так...
що і –
шрами –
– стразами.
І
корсети –
з очима 
стяжок...
Коли
шкіра тканини –
разова....
– Сукне,
бачиш,
без лімфи –-
тяжко....
Розріз часу
втискаю
в розміри...
Крій...покрій...
як –
кармічний 
злочин...
– Будь моєю! –
звертаюсь
до сукні...
Вперше 
бути
твоєю – 
хочу...

 * * *

Моя каблучка померла
на заспаній антресолі...
Влаштую тризну
ще й 
за своєю
обручкою...
Їх вже хтось поховав...
(без істерик і болю)
Як у мультику про Буратіно –
"Золотий ключик"
Їх засиплять землею,
в надії,
що виросте злото...
Панахида – у церкві.
У мене – відкрита чакра.
Пов’язую голову
не хусткою, а –
колготком -
темним, але – прозорим,
як пара із чайника...
Йду поминати...
Спілкуюся із браслетом:
благаю,
щоб він не повісився
на
зап'ясті...
...Колами-кола-ми...
Ці кола, –
як внутрішнє Гетто,
в яке виселяють 
недовідчуте щастя...