«Муха», оповiдання

Він страшенно не любить мух. Літають собі, то нехай літають — тільки не над головою. Але ж ні! Їхні помахи крилець такі нестерпні та мозолисті, мозок відмовляє. Він завжди уявляє, як мухи хочуть залетіти у вухо і там зробити революцію, аби оглушити, а потім вони чистять шлях для іншої звукової нечисті. Мухи, хрущі, комарі, бджоли, оси, попелиці та цвіркуни — усі починають підкрадатися. А цього вже не почути, бо муха передбачливо зробила свою справу і порвала всі барабанні перетинки перед вторгненням.
Надворі спека. Усі рятуються хто як може. Маленькі дівчатка купаються у фонтанах і ляпають водою. Вони добре знають, що в цей час за ними спостерігають батьки, аби малі бува не втопилися. Але не підозрюють, що за ними спостерігають якісь педофіли, які хочуть, аби ті діти втопилися. Тільки не у воді.
Дорослі дівчата теж достоту мокрі, добре розуміючи, як липка футболка чи сорочка їх обеззброює. Але нахабно не видають цього. Дехто ще нахабніше лиже морозиво, а найсміливіші посмоктують фруктові крижини на палочці.
Маленькі хлопчики хлюпочуться з маленькими дівчатками. Ще не надають великого значення цьому процесу.
Дорослі хлопці розділені навпіл. Хтось, оголивши торс, разом зі своїми подругами хляпається, намагаючись час від часу непомітно, але з певним натяком торкнутися дівочих пружних місць. Хтось сидить на лавці й спостерігає за дівчатами. Або за хлопцями.
Неподалік двоє у берцях, камуфляжних штанях та футболках спокійно курять біля пам’ятника Сталіну. Власне, біля того, що залишилося від пам’ятника. Час кам’яного вождя не вилікував, і він потроху сиплеться. Голуби та ворони як не намагаються заштукатурити, нічого не виходить. І вічний Сталін доживає останні роки.
—    І де їх, курв, носить? — питає лисий, аж сонячні промені виграють невідому пісню на тім’ї.
—    Задрали, — без емоцій відповідає інший лисий, але невідполірований — голова вкрита тонким чорним шаром волосся.
—    Дзвякни їм, Гєра. Скільки, мля, можна...
Той, що з тонкою щетиною на голові, достає мобілку і кілька разів набирає. На іншому кінці ніхто не відповідає. І двоє знову закурюють. Потім іще раз.
Влітку курити так нестерпно і гидко! Але мало того, що звичка. Так це ще й засіб від комашні різної, яка літає над головами.
На передовій біля двох лисих у берцях замальовуються пацики звичайної зовнішності — у кросівках, в’єтнамках, майках, шортах.
—    Чуваки, ви хто? — питає сміливо той, у якого на футболці намальована конопля.
Класична ситуація. Двоє в берцях тільки оглянули гопотню з ніг до голови. І далі курять.
—    Вам не жарко в берцях? — не полишає конопляний бог надій зачепитися язиками, а потім — як Всевишній дасть.
Із-за спини лисих з’являються десятеро — також лисих з тонкою щетиною на голові та в берцях. Звичайні пацики зникають миттєво.
—    Шо за чувирли, ГГ? — питає Геракл у відполірованого.
—    Не зважай. Нам зара не до них. Ментів ще нам на вистачало! А пару років відсидки — тим паче. Шо каже Гена?
Гена — шишка. Має бізнес, про який ніхто нічого не знає. Хоча гроші йому капають з різних міст. ГГ зі своїми задля власної безпеки про Гену дізналися максимально, що можна. Одні знайомі кажуть, що він кілька років тому став «смотрящим» при міськраді. Інші вказують на вплив у мережі проституток. А дехто — на корені у міліції. Спроби з’ясувати, пускаючи за Геною хвіст із власних бійців, нічого не дало. Тому ГГ обмежився тільки діловими стосунками з бізнес-шишкою. Тим паче, що Гена також дотримується ідей про соціальну справедливість, бореться проти криміналу та прихильник вдосконалення молоді. Він дає «БД» — так називається група на чолі з ГГ — спортзал, де можна спокійно займатися, лупити грушу щодуху, на ринзі віддухопелювати своїх і тягати залізяки. Словом, підтримувати форму. Бійці можуть без проблем проводити агітаційну роботу — друкувати та розклеювати листівки, проводити мітинги, захищати парки від забудов. Гена взамін нічого не вимагає. Інколи наводить їм інфу про відморозків у районі чи тих же забудовників. Але розповідає їм це лише тет-а-тет і обов’язково ввечері під якимось з міських мостів, бо знає про прослушку ментів.
—    Каже, шо терміново треба їхати до «синього» заводу, — каже Геракл. —Там стягуються які-то чуваки. Повиганяли всіх робітників і біля заборів повиставляли бійців.
До «синього» заводу добиратися дуже просто — розташований майже у центрі. Це півгодини пішки від району з фонтанами.
Півстоліття тому завод був годівницею міста. Там виробляли горілку, тому й прозвали в народі «синій», бо люди спивалися не від нестачі роботи, а навпаки — від її наявності. Після зникнення зі світових карт кордонів СРСР почав зникати і завод, а точніше, спочатку вікна, а потім потроху й дах. Але не дали йому загинути усілякі звихнуті активісти, які придумали там зробити велику творчу лабораторію. Туди стягнулися письменники, художники, музиканти і зробили такий собі будинок піонерів — завод творчості. А оскільки завод розташовано в центрі, то це завжди потенційно ласий шматок для всіляких мудрил, яким мало одного офісу, стрип-бару, гіпермаркету чи банку. 
Групу ГГ зустріли біля заводу Гомер і Гапочка. Вони вже чатували і випасали, що тут до чого.
—    Справа така, — каже Гапочка ГГ. — Усі ці в чорній формі — чуваки Шутера. Єврей ще той. Ну, він, якшо пам’ятаєш, за два квартали звідси вже якось перерізав півпарку і поставив там блядські атракціони. Ми пробили інфу, і нам сказали, що цей завод на фіг знесуть нібито для реставрації, а потім тут «випадково» виросте торговий центр.
—    А вони тут шо роблять? — показує пальцем ГГ на бобик і старий ЛАЗ із синіми горизонтальними стрічками. Вони набиті готовими до бою ментами.

Страницы