«Ти несеш свою славу, як дитя від чужинця»

Кожна країна піднімає на знамено всіх своїх достойників, зрощуючи самоповагу народу.  А хіба  українцеві на Заході чи на Сході не цікаво, не приємно ще і ще почути не тільки про обридлу попсу, а про кращих людей України. Це ж і про них. І Франко, і Стефаник, і  неповторна художниця Семикіна, і композитор Караманов, і дивовижний перекладач Анатоль Перепадя – це ж ми, ми!

Охоплює злість невгамовна.  Стримую гнів  щодо нашого телебачення і куплених-перекуплених журналістів (про урядовців-посадовців і згадувати гидко).

Оце твоє обличчя, Україно? Ні, це схоже на вишкір! Моя країно, чом ти мачухою до своїх талановитих синів?!

І б'ються в скроні  рядки про Україну вісімнадцятирічної поетеси : «…ти несеш свою славу, як дитя від чужинця».

Україно, Україно, схаменися! Подивися впритул на своє найбільше багатство: на твоїх талановитих дітей, що їх наче сам Бог поцілував у тім’ячко. Розказуй про них, кричи по всіх усюдах, передай загалу свою радість щодо їх існування, «бо лихо вам буде».

Спокутуймо наші гріхи - пам’ятаймо Анатоля Олексійовича Перепадю! 

Згадуймо його – українця європейського масштабу, поцінованого багатьма країнами і ледве знаного вдома.

Хоч  майже і без надії, але сподіваюся: чим більше віддалятиметься той сумний день – тим більше ми будемо усвідомлювати, кого ми втратили.