«Про Тьєрі Есса та його роман «Демон Крові…»»

Про  цього французького прозаїка ми ще нічого не знаємо, хоча весною 2011-го він приїжджав до України, відвідував Одесу, Київ, Львів. Тьєрі Есс є одним із тих небагатьох інтелектуалів-французів, які знають про Україну, знають про Чорнобильську трагедію і Голодомор 1932-1933-го років. А із українських письменників знають Тараса Шевченка і Андрія Куркова…

         У Франції його вважають молодим письменником. Мабуть не так за народженням, а народився Тьєрі Есс 1959 року, як за часом входження у літературу (писати Тьєрі Есс почав, коли йому минуло 40 років).  Свого першого романа Тьєрі Есс видрукував 2003 року під назвою «Американське кладовище», 2005-го вийшов другий роман  «Жура». Нарешті, 2009-го видрукувано третій роман письменника під назвою «Демон», який був відзначений премією «Медічі». Жоден із творів Тьєрі Есса не перекладався українською, російською чи білоруською. А після «Демона» росіяни взагалі промовчать за цього письменника. Тому важливим є, аби цей роман таки появився в українському перекладі. І дебют перекладача Андрія Біласа, який взявся за роман непростий, політично заангажований через нашу дружбу-мсту із Росією, через змалювання у ньому трагічно-натуралістичних сторінок російсько-чеченської війни (класичною є коментар батька головного героя: «Дурню! – понісся батько. – війна не досвід, а огидна річ!»), у якому фактично накладаються сторінки переслідування фашистами євреїв у ІІ-ій світовій війні із винищенням російськими військами чеченського народу, є намаганням не „підловити“ наших історичних і політичних опонентів на драстичній для них темі, а вкотре задуматися над проблемою Правди і Брехні, Добра і Зла, Любови і Ненависти. У цьому сенсі роман Тьєра Есса є дослідженням природи Зла, природи Правди, природи відповідальності Роду і спадкоємности Роду у становленні Людини. І драма Людини, його сім’ї у цьому вічному непримиренному протистоянні.

         Сьогодні Тьєрі Есс викладає філософію в ліцеї міста Метц, про своє викладацтво говорить з повагою і не робить собі із нього проблеми: «Те, що я поєдную викладацьку і літературну творчість, на те є і економічні, і соціальні причини. Праця письменника передбачає відсторонення, зосередження, усамітнення. А моя робота в ліцеї дає мені змогу спілкуватися з людьми, колегами, учнями. Вона не дає багато для моєї творчості, але дуже важлива для соціального статусу».

         Цей коментар Тьєрі Есса дозволяє мені з повагою ставитися до нього, навіть не читаючи його творів. Бо в українській практиці маємо багато необґрунтованого снобізму молодих літераторів до викладацької праці, який викликаний не так самим процесом викладання, як перевитратами державної системи викладання.

         Я не читав двох попередніх романів письменника, хоча критика, власне, ті нечисленні оглядові відгуки українською на ці романи позитивні. Так само незвично відвертою є тема романів. У першому з них розповідається про зникнення дівчинки-підлітка та її загибель у Лотарингській долині. У цей, здавалося би простий кримінальний сюжет, прозаїк вкладає глибокий зміст – зникнення цілого світу – світу робітників прядильних фабрик. Недаремно цей дебютний роман про занепад, про відчай, написаний  з відтінком меланхолії. був відзначений премією Роберта Вальзера.

         Другий роман прозаїка «Жура» розповідає про зраду ідеалів дитинства. Критики називають письменника «незвичайним оповідачем, який однаково переконливо препарує як питання зради ідеалів дитинства, так і трагічні події ХХ століття».

Теми своїх творів письменник вибирає нібито просто: «Зазвичай я відштовхуюсь від чогось дуже простого, що мене вразило, зачепило. Наприклад, у горах Вогезах я колись випадково побачив долину з покинутими фабриками. Потім я вже ніколи туди не повертався, але на основі того враження я вигадав свій роман «Американське кладовище». Поштовхом для написання роману «Демон» був знімок, зроблений американським фотографом у Грозному: на килимку для молитви сидить юнка з автоматом Калашникова. Мене вразило, що така молода дівчина вже знає війну. Для мене чеченці – це люди, про яких забула історія. І тоді, щоб прийти в романі до Чечні, я вигадав французьку родину, яка має корені в Росії».

Так само із надметою, яку кожен письменник ставить перед собою. Відповідь Тьєрі Есса проста, лаконічна, а від того ще більш переконлива: «Інколи письменники кажуть, що пишуть, щоб зрозуміти себе. Я погоджуюся з цим. Всі мої романи не схожі один на одного, бо розповідають про різні речі, проте в центрі їх завжди доля людини, яка мене хвилює. Мене турбують родинні історії, довкола яких консолідується родина. Мене хвилює момент, коли особиста історія родини розчиняється в загальній».

Ця проста відповідь перегукується із зауваженням Олександра Вампілова, яке доречно навести у цій розмові: «Усі кращі відомі письменники відомі тим, що говорили правду. Ні більше, ні менше – тільки правду. У двадцятому столітті цього досить, аби прославитися. Брехня стала природньою, ніби повітря. Правда зробилася винятковою, парадоксальною, дотепною, таємничою, поетичною, сливе виїмковою. Кажіть правду, і ви будете оригінальні».

Роман «Демон» є кількашаровий: тут перегукується трагедія євреїв у другій світовій війні (через розкриття долі Франца і Єлєни, дідуся і бабусі героя роману французького журналіста П?єра Ротка), яка накладається на долю батька головного героя, адвоката Льва Ротка, що втік із Радянського Союзу на другий день після смерті Сталіна, і все життя намагався забути свою попередню історію, намагаючись розпочати життя з чистої сторінки, і завершується історією П’єра, що у пошуках своїх коренів їде в Чечню, аби зрозуміти не тільки трагедію дідуся, бабусі й батька, але через трагедію чеченців осмислити феномен людського злочину як такого.

Роман є епічним у задумі, але нагадує більше епічні фрески, бо маємо тут скалки політичних конфліктів ХХ століття, портрети тиранів і злочинців (Гітлер, Сталін, Гіммлер, Ейхман та інші) зі змалюванням трагічної долі простих людей, які стали жертвами цих глобальних людських знищень.

П’єра Ротка  у цих пошуках супроводжує демон крови. Він змушує його докопуватися до суті свого походження й походження свого батька, з яким дуже мало спілкувався. Демон пам’яти є визначальним у нашому бажанні пізнати правду свого роду. Так само як у борні із ним загинув його батько, П’єрові вдалося найголовніше – усвідомити свою причетність до Історії. Але це усвідомлення приходить тоді, коли ми не боїмося і не відмовляємося від історії свого роду, як тих своєрідних Воріт Часу, крізь які ми входимо у минуле, живемо у сучасному і йдемо у майбутнє.

Цивілізації гинуть тоді, коли ми замовчуємо окремі сторінки її історії. Роман Тьєрі Есса «Демон» вкотре нас від цього застерігає…