«Мій світ – мій дім, моя кімната…»

ПОЛЮВАННЯ

 

Самотній і сліпучий,

Розхристано-болючий,

Жаданий, жадібно-жаданий,

Доступний начебто. Мов п’яний

Блукає по стежинках грішних –

Шукає захисту. Та нишком

Звучанням сонячного скерцо

Торкається то рук, то серця…

• Лови! Зірви із піднебесся!

– Сховай у пальцях-перехрестях!

 

…Та не діждетесь, щоб промінчик

Так і зостався в схованці-руці!

 

 

 

РОСА НАПІВЗУСТРІЧІ

 

Пробачте, друже, за спокусу

Пізнати невідомий світ,

Де відчайдушність без покути

Штовхає то у піч, то в сніг.

 

Пробачте, друже, за бажання

Цілунків грішних уночі,

За вічне їхнє покарання

У тій же сніговій печі.

 

Пробачте за можливість стрічі

І неможливість все збагнуть,

За в'язку у спіральну вічність

Чуттів, де скривлений сургуч

 

На серці юнім, паперовім

Частками падає у суть.

ЛЮБОВ’Ю сповнені алькови.

Пробачте за можливість болю

І неможливість все збагнуть.

 

 

ПЕРИНКИ ДОЛІ

 

Коли ліанами-руками

 я обіймаю сонний світ твій

і ледь торкаюся лопаток,

де зболені тріпочуть крила,

то відсуваюся в думках,

щоб не зім’яти їх і не порушить

ріст пер крилатого талану,

бо кожна із перинок – це

правдивість, віра і талант,

завзятість, зречення і мрійність,

терпіння, сила і натхнення,

і безліч квантиків новітніх

тієї Всеосяжної Любові,

яка бере початок добрий

із нескінченності Світобудови.

 

 

САМОТНІСТЬ – САМЕ ТА САМОТА

                         

Ви відчували, як самотність плаче?

Як скиглить, як сама себе жаліє,

Вважає: саме та – вона! – і наче

Не винна, не  дурна  і не повія:

 

Мрійлива і довірлива істота.

Що їй до прірви гірших негараздів?! 

Зразки самозакоханих мелодій

Рядами розкладає у шухляді,

 

Перебирає мрії – том за томом,   

Багатство розглядає чарівливе,

Чутливе і хмільне аж до оскоми.

(Чи суміш святості й гріха можлива?!) 

 

Солоні краплі туги ллє додолу,

Жага її і пошук непоборні,

Цілеспрямовані на щиру долю – 

Талановиту, лагідно-мажорну.

 

Та праведний Господь з небес ВСЕ бачить...

...Ви відчували, як самотність плаче?