«Моя каблучка померла….»

 * * *
ЗеленсвЯтівське,
або, коли щось наверзлося...

Трава –
зеленими дисками...
Підлога стиснулась –

вибоїни –
жінка-воїн
вікнА-синусоїд:
бо ти – моя кара –
і нині, і – прісно
– я – не залізна!
Любов -
на нарах....
Прах –
у порох.
На Трійцю –
бродячою –
очі мої б
не бачили!
в родУ
лепехи об'їлись –
усі –
безбатченки
і – 
безмамченки
у серці – Дантовім
я –
квантова.... 
Ти – заблуканий.
Лук – і-шах –
порох –
в прах! 
Іди – до
води:
короною – в ріг,
в Сварожий – чуб... 
Не
люб?

       * * *

Жіноче...

Весільна сукня
ридала
бісером,
рюшами...
Само-
спалювалась
на
манекені...
Мені б у ній –
аж...
попелюшково!
Біле 
ширилося б...
легенями:
легко так...
що і –
шрами –
– стразами.
І
корсети –
з очима 
стяжок...
Коли
шкіра тканини –
разова....
– Сукне,
бачиш,
без лімфи –-
тяжко....
Розріз часу
втискаю
в розміри...
Крій...покрій...
як –
кармічний 
злочин...
– Будь моєю! –
звертаюсь
до сукні...
Вперше 
бути
твоєю – 
хочу...

 * * *

Моя каблучка померла
на заспаній антресолі...
Влаштую тризну
ще й 
за своєю
обручкою...
Їх вже хтось поховав...
(без істерик і болю)
Як у мультику про Буратіно –
"Золотий ключик"
Їх засиплять землею,
в надії,
що виросте злото...
Панахида – у церкві.
У мене – відкрита чакра.
Пов’язую голову
не хусткою, а –
колготком -
темним, але – прозорим,
як пара із чайника...
Йду поминати...
Спілкуюся із браслетом:
благаю,
щоб він не повісився
на
зап'ясті...
...Колами-кола-ми...
Ці кола, –
як внутрішнє Гетто,
в яке виселяють 
недовідчуте щастя...