Вірші

 

ПІСНЯ ІЗ СОПІЛКИ

На вербі зростала гілка,

В гілці тій жила сопілка,

А в сопілці – гарна пісня,

Пісні тій було там тісно,

В пісеньці – слова чудові,

Ті, що є у рідній мові.

 

Та ніхто не зрізав гілку,

Не зробив собі сопілку,

Не заграв ту гарну пісню,

Ту, якій в сопілці тісно.

І мовчать слова чудові,

Ті, що є у рідній мові.

 

Притулюся до вербички

Я своїм маленьким личком

І торкнусь тієї гілки,

У якій живе сопілка,

Заспіваю гарну пісню,

І не буде пісні тісно...

 

Хай звучать слова чудові,

Ті, що є у рідній мові.

 

 

ПРО ЯНГОЛА  Й ПІР'ЇНКУ

Матусенько, скажи мені,

А янголи – це діти?

А можна янголам чи ні

Із дітками дружити?

 

Коли я бавлюся сама,

Хтось пір'ячком лоскоче...

Оглянусь – янгола нема,

А я з ним гратись хочу.

 

Якщо не він, матусенько,

Тут був, як я хворіла,

То де взялась малюсінька

Пір'їнка біла-біла?..

 

 

КАШТАНЧИКИ

Каштанчики, каштанчики,

Коричневі й гладенькі,

З асфальту так і просяться

До діток у кишеньки.

Усі-усі каштанчики

В кишеньки дуже хочуть,

Бо там маленькі пальчики

Їх пестять і лоскочуть,

Бо там немає дощику,

Там зручно і тепленько,

Там можна заховатися

В чиюсь маленьку жменьку.

 

ГУМОВІ ЧОБІТКИ

Осінь носить воду ситом –

Дощ іде над цілим світом.

Розливаються калюжі.

Чобітки зраділи дуже:

 – Досить в шафі нам лежати,

Ми гуляти йдемо з хати!

Ми із гуми, ми сухенькі.

Де ж ті ніженьки маленькі?

 

ПЕРШИЙ СНІГ

Йшов та йшов перший сніг,

Як втомився – то приліг.

Всі вдягнули рукавички,

Повзували черевички.

От би хто рудій собаці

Дав для лапок хоч би капці!

Рукавичок теж нема.

Отака в собак зима!

 

ВТОМИЛАСЯ ХУРДЕЛИЦЯ

Втомилася хурделиця

І захотіла спати.

Стелилася хурделиця

Близенько біля хати.

Та перед сном надумала

У комин погудіти,

  Щоб всі її боялися,

А особливо – діти.

Така смішна хурделиця!

Та хто ж її боїться?

Всім діткам поруч з мамою

Спокійно й міцно спиться.

 

НУДЬГУВАВ МОРОЗ

Нудьгував мороз надвечір:

Поховалася малеча,

Гріється собі у хаті,

Нікого за ніс щипати.

Прикладав до вікон вуха,

Він уважно дуже слухав,

 Підслуховував, як мами

Засівають сни казками.

Так від ганку і до ганку

Проблукав мороз до ранку.

 

 

ПРО РАВЛИКА

Погано бути равликом –

Живеш в малій хатинці,

Ніхто у гості не зайде,

Не принесе гостинців.

 

Та й сам у гості не підеш,

Бо на тобі хатинка.

А лиш уявиш щось смачне,

То повна хатка слинки.

 

СМІЛИВЕ ЛАСТІВ'Я

Подивись на мене, мамо,

Як з гніздечка полечу.

Я літатиму так само,

Як дорослі – досхочу.

Я лечу-у-у! Дивись, матусю,

Ось внизу нахабний кіт.

Я його вже не боюся,

Щебечу йому: ”Привіт!

Не дотягнешся ніколи,

Бо літати вмію я”.

Над котом роблю три кола,

Я – сміливе ластів'я!

Мамо, глянь, людське дитятко

Тупотить – таке смішне!

Зве матуся ластів'ятком

Це дитя – як ти мене.

 

САМОТНІЙ БАОБАБ

Один самотній баобаб,

Що від самотності заслаб,

Ріс в Африці сто років,

Товстючий і високий.

 

Хоча на місці він сидів,

Щодня чекав казкових див,

Хапав гілками вітер,

Щоб в небо полетіти.

 

Шкода, що бідний баобаб

Не бачив в Африці кульбаб:

На них дмухнути треба –

Й лети собі до неба.

 

Узяв би кульку у кульбабки

Та й полетів до баобабки.

 

ДУЖЕ ХОЧУ Я СЕСТРИЧКУ

Дуже хочу я сестричку,

Хоч би зо-о-овсім невеличку,

Хай беззубу, хай кирпату, –

Принесли б лише у хату.

Я б займався карате

І чекав, що підросте.

Я б старавсь її навчити

Якнайшвидше говорити,

Щоб могла вона сказати:

 – Пожаліюсь зараз брату!

 

                        

МРІЙ!

Так плакала гусінь, втиралась листочком:

– Не любить ніхто мене в цілім садочку.

Якби мені в небо, якби мені крила,

То всі говорили б: ”Яка вона мила!”

 

Сховалась у лялечку, слізки змахнула,

Нарешті стомилась і міцно заснула.

Прокинулась вранці – повірила в диво, 

Бо стала крилата, бо стала красива.

 

В садочку ніяк не могли зрозуміти,

Як сталося диво. Шепталися квіти:

– Який пречудовий, прекрасний метелик,

Неначе із неба спустився ангелик!

 

Хоч сумно, хоч прикро, – та мрій через силу,

Бо мрія усім домальовує крила.

 

ВІРШИКИ З  МАЛЬОВАНОГО ГЛЕКА

В казковому глеку бабуся тримала

Смішних віршенят для онуків чимало.

Один довгодзьобий веселий лелека

Знайшов віршенята і витягнув з глека.

Він віршик за віршиком клав під крило,

Читав і сміявся, бо смішно було.

А потім відніс їх в гніздо лелечатам

І стали їх разом напам'ять вивчати.

Як вивчила вірші сімейка лелек –

Сховала їх знову в мальований глек.

 

 

ХТО ЯК ДЯКУЄ

У Парижі кажуть всі

Одне одному “мерсі”.

У Берліні, безперечно,

Кажуть “данке” німці гречні.

 

А “дзєнькую” скаже всяк

У Варшаві вам поляк.

Каже в Римі “граціа”

Італійська нація.

 

Всім “палдієс” від душі

В Ризі кажуть латиші.

В Лондоні вам скажуть “сенк'ю”

І дорослі і маленькі.

 

“Дякую” – це слово в нас

Чути в Києві всякчас:

 І за місце у трамваї,

 І в кафе за чашку чаю...

 

 Чемні ж діти-українці

 Дякують за всі гостинці.

 

ЧЕРЕВИКИ

Нам купили черевики –

Не малі і не великі,

Дуже гарні й дуже чисті –

Вчора їх придбали в місті.

Ми їх взули, вийшли з хати,

Почали їх обновляти.

І така найшла охота

Вийти з двору за ворота!

Ми в них бігали щосили,

Ми грязюку помісили,

Як побачили калюжу –

Не змогли пройти байдужо,

По самісінькому дну

Заміряли глибину.

Ми пограли у футбол,

Я забив чудовий гол.

Потім з братом зупинились,

До обновок придивились,

Глянули – ці пари дві

Не такі-то вже й нові…

Я ХВОРІЮ НА ВІТРЯНКУ

Повідомив лікар зранку,

Що я хвора на вітрянку.

І я стала геть рябенька

Від зеленої зеленки.

Дуже нудно жити нині

В самоті на карантині.

Від нудьги я узялася

Лікувати кішку Касю.

І тепер вона у мене

Біла в крапочку зелену.

 

ДЛЯ МАМИ

День народження у мами!

Цілий день я був слухняним,

Намагався бути чемним.

Бути чемним так приємно!

Аж сподобалось мені.

Буду чемним ще... три дні!

 

ЧОМУ У СТРАХУ ВЕЛИКІ ОЧІ

Страх ходив посеред ночі,

Він усіх лякав охоче.

Раптом в дзеркало він –  глип –

 Так і влип!

 

Страх набравсь такого страху!

Вирячився, бідолаха,

І не стало в нього слів –

Аж внімів!

 

І тепер, хоч і не хоче,

Має страх великі очі.

Сам себе він налякав.

От щоб знав!

ГРЕЧАНИЙ МЕД

Малесенькі три бджілки

Зробили три сопілки,  

Заграли й загуділи

Над цвітом білим-білим.

Це гречка в полі квітла,

Було від цвіту світло.

Всі знали наперед –

Гречаним буде мед!

 

ҐАВА

Дивилася ґава то вліво, то вправо,

Було чорній ґаві страшенно цікаво:

Чи правду говорять, що деякі діти

Її можуть запросто взяти й зловити.

 

Ця справа здавалася їй непроста –

Хто ж може впіймати її за хвоста?

От тільки не знала чорнюща та ґава,

Що “ґави ловити” – уміють роззяви.

 

ПРО ПІДСТУПНОГО ЛЮКА

Стук – грюк! Стук – грюк!

Хто це стукає?

– Це Люк.

Я чекаю на роззяв,

Тих, хто ловить в місті ґав,

Хто не дивиться під ноги,

Хто не вибира дороги.

Причаївся і лежу,

Чорну яму стережу.

Ви на мене наступіть – 

Перекинуся умить.

 

  – Ах ти, Люче! Ух ти ж, Люче!

Ну який ти, Люче, злючий!

Щоб не стрінутись з тобою –

Обійдемо стороною.

                                         

СОВА

Пишалась тим в дуплі сова,

Що в неї мудра голова,

Що завжди має рацію

І гарну репутацію.

 

 

АКУЛА

Акула читала газету,

Своїм любувалась портретом,

Собою пишалась акула,

Допоки вона не збагнула,

Що дуже написано грубо

Про гарні акулячі зуби,

Що, нібито, рот в неї – паща,

Мовляв, людожерка пропаща.

Напишуть таке журналісти!

Хіба їй немає що їсти?

І з'їла акула газету,

Газету із власним портретом.

 

НОСОРІГ

В теплій Африці, в савані

Він лежить, як на дивані.

Він і в профіль і анфас

Вразить кожного із нас.

Так приємно носорогу

Любуватись власним рогом!

Я не знаю, хто б ще ніс

Гордо так свій власний ніс.

 

БУДУ ЛІКАРЕМ

Дуже хочеться так само

Бути лікарем, як мама.

Я ходжу собі по хаті

В білосніжному халаті,

Хочу знати все про ліки,

Хоч тих ліків є без ліку!

Напоїла тата всоте

Я мікстурою-компотом,

А таблетками бабусю

Лікувати я беруся.

Ліки ці смачні й веселі,

Бо вони із карамелі.

Діду маззю-пластиліном

Полікую я коліно.

Відчуває вся сім’я –

Буду лікарем і я!

 

ЛІКАРКА-РОМАШКА

Попросили дві комашки

Чаю в квіточки ромашки,

Бо учора під дощем

Грались в хованки з хрущем,

А тепер у них застуда.

Що тепер із ними буде?!

Лікарка ромашка

В дві маленькі чашки

Налила напою,

Ще й дала з собою.

І тепер застуди

Більше в них не буде.