«Адмірали мого міста», диптих

У нас на подвір’ї (тобто, проти мого дому) стоїть пам’ятник адміралу Федорові Ушакову. Мені якось прикро, що проспект Ушакова і вулиця адмірала Олексія Сенявіна не перетинаються. Це було б, як кажуть дорослі, символічно, адже долі цих адміралів пов’язані з Херсоном. Ось я й написала дві легенди про адміралів та об'єднала їх у диптих.

 

І

Зоряний корабель, або Таємниця адмірала Сенявіна — хрещеного батька Херсона

 

Дідусь з онуком Назаром нарешті вибралися на риболовлю з ночівлею. Скількох зусиль вартувало переконати бабусю, що майже десятирічний Назар — уже досить доросла людина, яка має право на пригоди.

— Хай бабуся нянькує маленьку Віку, а чоловіки самі дадуть собі раду! — усміхнувся дідусь у пишні капітанські вуса.

Назара та його молодшу сестричку батьки на літо довірили бабусі й дідусеві, які мали чудову дачу на Дніпровському лимані.

Дідуся Назар обожнював. Той свого часу був справжнім капітаном, мав безліч морських дрібничок, смішно, по-моряцькому лаявся і був дуже добрим — навіть онуці Віці дозволяв смикати себе за вуса, коли вона була ще зовсім маленька.

Як уже й рибка наловилась, і смачна юшка з’їлась, Назар із дідусем відпочивали та спостерігали за зоряним небом.

— Бачиш, дідусю, зорі нагадують корабель з вітрилами, — сказав Назар.

— Так, нагадують. До речі, я саме пригадав одну старовинну легенду…

Чи знаєш ти, Назаре, чому взагалі з’явилося наше місто Херсон? Колись сама імператриця Катерина ІІ наказала спорудити на Дніпрі верф — місце для будівництва кораблів. Випало виконувати цей наказ адміралу та кавалеру ордена Олександра Невського Олексію Наумовичу Сенявіну.

Адмірал ретельно дослідив район нашого лиману та Дніпро біля нього особисто. Хоч лиман і мав достатню глибину, одначе місцевість не дозволяла спускати великі кораблі на воду. А ось місцевість, де розкинувся наш сучасний Парк Слави (тоді це був район Олександр-Шанц), адміралу сподобалася. Дуже зручно там будувати кораблі та по схилу спускати їх на воду. Але глибина Дніпра була замала для важких лінійних кораблів — вони одразу сіли б на мілину.

Існує переказ, що адмірал Сенявін спостерігав за зорями, як от ми з тобою зараз, і міркував, як йому вчинити. Аж ось, коли він стояв на палубі свого судна вночі, йому примарилося, буцім у небі з’явився корабель, зітканий із зірочок, але якийсь чудний — без щогл та вітрил. Зоряний корабель плив по небу, а потім раптом почав поволі спускатися доріжкою із зірок — прямісінько у води Дніпра. Сенявін, не повіривши власним очам, зауважив, як дивовижне судно попрямувало в бік лиману. Що далі плив корабель, то швидше перетворювався. Ось уже можна розгледіти щогли, а ось і вітрила та бойове оснащення. Здавалося, незримий художник домальовує йому нові й нові деталі. Сенявін простягнув руку до судна, та воно розтануло; схожі на янголят блискучі зорі повернулися на небо.

Так неймовірний випадок спонукав адмірала заснувати поселення і верф саме на тому місці, де сьогодні розташувалися Парк Слави і парк «Херсонська фортеця». Тож у Херсоні стали будувати тільки корпуси кораблів, а далі спускали їх у Дніпро на спеціальних плотах і переправляли до лиману. А вже на лимані добудовували корабель усім важким обладнанням…

Дідусь замовк, і вони з онуком ще довго милувалися зорями. Вночі Назару снилося, що він — капітан на тому зоряному кораблі, який колись спустився до адмірала Сенявіна.

 

ІІ

Три «Святих Павла» адмірала Ушакова, або Привид — це на щастя

 

Віка обережно висунула ніс із намету. Вона вже разів сто пошкодувала, що погодилася переночувати в ньому. А все це — через подружку Світланку. Ось вона спить собі, ще й усміхається вві сні.

«Їй добре, вона звична, — подумала Віка і стенула плечима. — А мені б зараз у тепло та затишок».

Дівчинка вислизнула з намету та мимохіть замилувалася краєвидом, який відкрився перед нею. Серпневий ранок опустив туманну димку над Дніпром. Свіже повітря та величезний простір заворожували.

Гордість не дозволяла Віці тихенько пробратися на дачу і згорнутися клубочком на зручному ліжку: капосний Назар, старший на півтора року брат, усе життя буде з неї насміхатися. Ночувати в наметі — це був спір, який треба було виграти і втерти носа братові.

«І що в ньому знайшла Світлана?» — міркувала Віка, спускаючись до Дніпра.

Те, що Світланці подобається Назар, знали, мабуть, всі у 6-А класі, за винятком самого Назара: він, окрім своїх макетів кораблів, більше нічого не хотів помічати.

Віка вмилася прохолодною водою, потягнулася і…

Вона так і завмерла з роззявленим ротом: із туману виринув і величаво проплив перед нею стародавній корабель на піднятих вітрилах. Три щогли хизувалися білосніжним убранням. Чавунні гармати загрозливо витріщалися зі своїх портів. Над кормою та на грот-щоглі майорів стяг: на білому тлі — синій діагональний хрест. Перші сонячні промені виблиснули золотом на поясній фігурі, що прикрашала носову частину.

Безшумно корабель проплив перед наляканим дівчиськом і почав занурюватись у туман.

Перед Вікою промайнули вікна верхньої галереї та випуклий двоголовий орел в обрамленні знамен. Під нижніми вікнами виднівся напис: «СВ. ПАВЕЛЪ». Востаннє тьмяно виблиснули золотом літери назви та візерунки на гербі. Туман нарешті поглинув усе.

Дівчинка аж тепер змогла поворухнутися і глибоко вдихнути. Серце калатало, а в роті пересохло. Тільки вчора ввечері, сидячи біля вогнища та наминаючи шашлик, вона з подивом та недовірою слухала брата, який розповідав жахастика про привид-корабель, що з’являється на Дніпрі та забирає всіх дівчат.

— Назаре! — крик дівчинки розбудив мирних дачників та переполохав усю живність навкруги.

Бабуся, Назар і Світлана довго заспокоювали Віку та сусідів. Розповіді дівчинки ніхто не повірив.

— Наснилося щось, — бурчали сусіди, зачиняючи вікна.

Тільки бабуся здивовано перепитувала, яка саме фігура прикрашала корабель.

Назар спробував швиденько намалювати судно, а потім поліз до Інтернету.

— Віко, Світлано, дивіться! Корабель «СВ. ПАВЕЛЪ» дійсно існував, і його капітаном був Федір Ушаков. Назву цьому кораблю дав сімнадцятого серпня тисяча сімсот дев’яносто сьомого року імператор.

— Сьогодні ж сімнадцяте серпня, — здивовано сказала Віка.

Бабуся зі світлим сумом (дідусь зараз перебував на лікуванні після складної операції) подивилася на дітей і мовила:

— Ваш дідусь теж був капітаном, і дуже поважає морську історію Херсона. Існують історичні дані про три кораблі Ушакова. Цікаво, що всі вони носили назву «СВ. ПАВЕЛЪ». Про це колись розповідав вашому дідусеві його дід. Тому, мабуть, чоловіки нашого роду не можуть жити без кораблів.

Бабуся лагідно всміхнулася до Назарчика, котрий прочитав з Інтернету:

— Федір Ушаков розпочав кар’єру на кораблі «СВ. ПАВЕЛЪ», охороняв торговельні судна впродовж трьох років. Згодом під його командуванням опинився військовий корабель із такою самою назвою. На ньому Ушаков одержав три величні перемоги. Це судно завжди було у центрі бою і захищало інші кораблі. Останній свій морський шлях Ушаков провів на однойменному кораблі. Федір Федорович дуже любив свої кораблі і важко прощався з ними, коли їх списували на дрова.

Назарчик замовк, а бабуся продовжила:

— Звісно, можна зрозуміти тугу великого капітана за своїми бойовими друзями, адже кожне судно він мав за власного друга. Це може зрозуміти тільки справжній моряк. Так ось, іноді у величні дати стародавніх боїв або у ті дні, коли кораблі рушили у бойовий похід, їхні привиди з’являються на Дніпрі, або на Чорнім морі, або на Середземнім. Побачити їх — на щастя і на добро. Ваш дідусь розповідав мені, що, коли був малим, бачив на Дніпрі величний корабель «СВ. ПАВЕЛЪ», але його прикрашала фігура золотого лева. Десь за тиждень повернувся з війни його татко, який був механіком на міноносці. Після цього і дідусь вирішив зробитися моряком.

— А я на носі корабля побачила фігуру людини, — прошепотіла Віка.

- Не на носі, а під бушпритом на княвдигеді! І не людини, а святого Павла, — презирливо поправив сестру Назар (тут він міг би спіймати на собі захопливий погляд Світлани, але…). — Я прочитав, що фігура святого Павла прикрашала останній корабель Ушакова, а на попередніх був лев.

— А що, бувають тепер і дівчата капітанами… — мрійливо промовила Віка, звертаючись до Світланки.

Побачивши, як витягнулося обличчя Назара, дівчата і бабуся розсміялися.

Ось так! Знаючи історію і пам’ятаючи, що наш Херсон — дуже цікаве місто, ви ніколи не злякаєтесь, якщо побачите на Дніпрі привид старовинного корабля: це ж на щастя!

 

Джерело інформації: А. Скороход, "Херсон: вчера и сегодня", 2008.