«Адмірали мого міста», диптих

У нас на подвір’ї (тобто, проти мого дому) стоїть пам’ятник адміралу Федорові Ушакову. Мені якось прикро, що проспект Ушакова і вулиця адмірала Олексія Сенявіна не перетинаються. Це було б, як кажуть дорослі, символічно, адже долі цих адміралів пов’язані з Херсоном. Ось я й написала дві легенди про адміралів та об'єднала їх у диптих.

І

Зоряний корабель, або Таємниця адмірала Сенявіна — хрещеного батька Херсона

Дідусь з онуком Назаром нарешті вибралися на риболовлю з ночівлею. Скількох зусиль вартувало переконати бабусю, що майже десятирічний Назар — уже досить доросла людина, яка має право на пригоди.

— Хай бабуся нянькує маленьку Віку, а чоловіки самі дадуть собі раду! — усміхнувся дідусь у пишні капітанські вуса.

Назара та його молодшу сестричку батьки на літо довірили бабусі й дідусеві, які мали чудову дачу на Дніпровському лимані.

Дідуся Назар обожнював. Той свого часу був справжнім капітаном, мав безліч морських дрібничок, смішно, по-моряцькому лаявся і був дуже добрим — навіть онуці Віці дозволяв смикати себе за вуса, коли вона була ще зовсім маленька.

Як уже й рибка наловилась, і смачна юшка з’їлась, Назар із дідусем відпочивали та спостерігали за зоряним небом.

— Бачиш, дідусю, зорі нагадують корабель з вітрилами, — сказав Назар.

— Так, нагадують. До речі, я саме пригадав одну старовинну легенду…

Чи знаєш ти, Назаре, чому взагалі з’явилося наше місто Херсон? Колись сама імператриця Катерина ІІ наказала спорудити на Дніпрі верф — місце для будівництва кораблів. Випало виконувати цей наказ адміралу та кавалеру ордена Олександра Невського Олексію Наумовичу Сенявіну.

Адмірал ретельно дослідив район нашого лиману та Дніпро біля нього особисто. Хоч лиман і мав достатню глибину, одначе місцевість не дозволяла спускати великі кораблі на воду. А ось місцевість, де розкинувся наш сучасний Парк Слави (тоді це був район Олександр-Шанц), адміралу сподобалася. Дуже зручно там будувати кораблі та по схилу спускати їх на воду. Але глибина Дніпра була замала для важких лінійних кораблів — вони одразу сіли б на мілину.

Існує переказ, що адмірал Сенявін спостерігав за зорями, як от ми з тобою зараз, і міркував, як йому вчинити. Аж ось, коли він стояв на палубі свого судна вночі, йому примарилося, буцім у небі з’явився корабель, зітканий із зірочок, але якийсь чудний — без щогл та вітрил. Зоряний корабель плив по небу, а потім раптом почав поволі спускатися доріжкою із зірок — прямісінько у води Дніпра. Сенявін, не повіривши власним очам, зауважив, як дивовижне судно попрямувало в бік лиману. Що далі плив корабель, то швидше перетворювався. Ось уже можна розгледіти щогли, а ось і вітрила та бойове оснащення. Здавалося, незримий художник домальовує йому нові й нові деталі. Сенявін простягнув руку до судна, та воно розтануло; схожі на янголят блискучі зорі повернулися на небо.

Так неймовірний випадок спонукав адмірала заснувати поселення і верф саме на тому місці, де сьогодні розташувалися Парк Слави і парк «Херсонська фортеця». Тож у Херсоні стали будувати тільки корпуси кораблів, а далі спускали їх у Дніпро на спеціальних плотах і переправляли до лиману. А вже на лимані добудовували корабель усім важким обладнанням…

Дідусь замовк, і вони з онуком ще довго милувалися зорями. Вночі Назару снилося, що він — капітан на тому зоряному кораблі, який колись спустився до адмірала Сенявіна.