«Білий танець», казка

Рута вже знає, що саме скаже Левко наступної миті: «У справжніх професіоналів не буває нещасних випадків». Він так говорить щоразу, коли йому щось не вдається. А останнім часом йому не щастить. Принаймні, він так вважає. Тому постійно повторює цю фразу не так для інших, як для себе.

Руті трохи смішно. Бо насправді Левко — дуже успішний дресирувальник. Про нього знімають сюжети для теленовин, пишуть у газетах. І завжди — захоплено. Але Левко якогось дня раптом почав сумніватися у власних силах.

Коли ви сумніваєтеся у собі, що ви робите? Втікаєте кудись у закапелок і тремтите, щоб вас не знайшли? Плачете? Стаєте агресивними? Левко не робить нічого. Він просто повторює: «У справжніх професіоналів не буває нещасних випадків». І повторює багато разів поспіль.

«І що це йому дає?» — думає Рута. Бо їй справді цікаво зрозуміти. Адже добре знає — нещастя може статися з кожним. З нею, наприклад, уже трапилося, коли ще зовсім маленькою залишилась сама. Могла загинути. Але Левко не дав — взяв її виходжувати додому.

Рута — левеня. Тобто, вже левиця, достатньо доросла, щоби виступати у цирку і мати на все власну думку. Такою вона сама себе бачить. А Левко і справді мудрий дресирувальник, бо її чує. Як чує і вподобання усіх її приятелів, з ким вони творять циркове дійство. Хоча таких у Рути небагато — семеро. Та й то не всі щирі.

Цезаря, скажімо, Рута не любить — надто вже він підступний. Тільки й чекає, коли Левко підійде до нього ближче, ніж на два метри, щоб стрибнути і уп’ястися у дресирувальника зубами. Й інколи Левко таки від Цезаря страждає.

Директор цирку вже не раз говорив Левкові: «Віддай Цезаря в зоопарк. Бо колись це закінчиться бідою». Але Левко не хоче. «Ну і що, коли Цезар трохи дикун? — каже. — Такі леви в цирку теж потрібні. Адже — як і всі дикуни — енергійні та рухливі, вони багато на що спроможні. Навіть те, як під час вистави огризаються, шиплять і розчепірюють кігті, стрімко викидаючи вперед лапу, глядачі теж люблять».

Рута на Левка не шипить. Іноді, звичайно, вона з ним свариться. Але Левка Рута дуже любить. Бо він — добрий. Вона не раз чула, як дресирувальник казав іншим людям: «Я намагаюся не ображати моїх левів — я з ними дружу».

Рута знає — серед усіх її приятелів саме вона Левкові — найбільший друг. І, як найбільший друг, повинна зробити все, щоб Левко знову повірив у себе.

Левиця замислилася. Що ж трапилось, що Левкові так на душі хижо?

«Ру-у-ута, — почула вона раптом чийсь тоненький голос. — Ру-у-у-ута».

«Хто тут?» — запитала левиця. І раптом помітила маленьке кумедне мишеня у смугастих шортиках, яке щосили махало їй лапкою.

«Хто ти і що тут робиш?» — здивувалася Рута.

«Я — Мур, — відказало мишеня. — І прийшов по допомогу».

«По допомогу? Від мене? — ще дужче вразилася Рута. — Та й хіба мишенят називаються Мурами?».

«Мене назвали. Щоби був безстрашнішим, ніж є насправді. Але про це, як захочеш, можемо поговорити пізніше. А зараз мусимо поспішати».

«Куди поспішати? У мене немає часу на дурниці».

«Це не дурниці, — мишеня затараторило. — Ти — єдиний лев, з яким можемо про це поговорити. Я народився і живу в цирку. Тут народилися мої батьки і бабця з дідом. Ми любимо цирк і любимо всіх, хто тут працює. Але, здається, вже скоро любити нам не буде що — цирк закриють».

«Закриють?» — від подиву Рута аж рота роззявила.

«Так. А хіба ти нічого про це не знаєш?».

«Ні, між левами я про це нічого не чула. Але ж тоді куди підуть усі циркові артисти?».

«Якщо чесно, не знаю. Але, думаю, гарячих оплесків точно вже ніхто не подарує».

Рута любила оплески. Всі леви любили. І навіть Цезар. Цей гучний звук від сотень людських долонь завжди підтверджував тільки одне — усі учасники лев’ячої команди молодці, ними захоплюються, хочуть бачити їх знову і знову. А ви хіба не любите, щоби вас любили?

То що це означає — хтось невідомий просто так відбере у них цю любов, яку вони власною працею заробили? І що з ними буде? Як будуть жити? Де? Разом чи окремо? І найголовніше — де буде Левко? Невже вони ніколи більш його не побачать?

Від цієї думки Рута аж з місця зірвалася й нервово затарабанила хвостом по підлозі.

«Про Левка подумала?» — підморгнуло їй мишеня.

«А ти звідки знаєш?».

«Я все знаю, — Мур спробував набути загадкового вигляду, — адже недаремно спостерігаю за всім, що відбувається на арені. Ну і, звісно, в репетиційних залах. Це тільки ти думаєш — ніхто не бачить, як сильно ти Левка любиш. Як ластишся до нього, як задоволено помуркуєш, коли він ляскає тебе по спині. Замість пестощів — бо ви, леви, терпіти не можете, щоби хтось раптом зважився попестити вашу спину. Навіть якщо це Левко — природа сильніша. Думаєш, я сліпий? Не бачу, як ти напружуєшся, коли хтось Левкові демонструє свій норов? Як ти завжди ладна кинутися за нього в бійку?».

Якби Рута вміла червоніти, вони би зашарілася. Бо думала, про її таємницю дотепер ніхто не знає. Як вона любить і як не хоче, щоб котрийсь інший лев припав до серця Левкові більше за неї. Адже Левко став для неї всім: мамою, татом, учителем, другом — тим, кому довіряла максимально. І тепер його втратити назавжди?

«Але що я можу зробити?» — рикнула вона розпачливо, аж у сусідній кімнаті усі притихли.

«Я чув, — сказав Мур, — сьогодні ввечері на виставі буде комісія. Те, що покаже Левко, їх цікавить найбільше. Але Левко вирішив — цирк закривають через нього. Він чув, як двоє членів комісії говорили про талант і бездарність, про потребу постійно показувати щось нове. А Левко чомусь думає, що здивувати комісію уже нічим не зможе. Відтак впав у відчай. Тому тільки ти можеш ситуацію врятувати, щось придумати, щоби ваш виступ сьогодні став справді бомбезним».

«У справжніх професіоналів не буває нещасних випадків», — Левкові слова зірвалися з Рутиного язика несподівано навіть для неї. Вона зрозуміла, що справді злякалась. Але чому він так говорить? Набагато краще сказати: «У справжніх професіоналів усі випадки щасливі». Звучить веселіше, життєствердніше та оптимістичніше. А Рута хіба не професіонал своєї справи?

Вона за цю думку вчепилася — страх почав відступати. Але ж, усе-таки, що робити?

«А чого б ти найбільше хотіла, якби була людиною?» — це мишеня своєю несподіваністю подобалося їй все більше і більше.

«Я про це ніколи не думала… Але, напевно, якби була людиною, жінкою, хотіла б, щоб Левко запросив мене до танцю. Я бачила по телевізору — люди якось по-особливому це роблять».

«Я маю іншу пропозицію, — маленький Мур був не за віком дорослим. — Ти його запроси. Під час вистави. Люди би назвали це “білим танцем”. Левко мудрий. Він відчуває вас усіх, і тебе у цій ситуації він теж відчує. Обережно поклади лапи йому на плечі, слухай музику і спробуй у такт разом із Левком зробити кілька кроків. Ти ж бачила як люди танцюють. То повтори — ти зможеш!».

«Ти справді у це віриш?».

«Я вірю, що коли чогось дійсно прагнеш, неможливого не існує. А ти, як і я, щиро хочеш, щоби цирк продовжував жити».

 

…Леви в цирковій програмі виступали останніми. Всі основні вміння вже були показані. Навіть Цезар сьогодні дивував працездатністю та добротою. І раптом Левко відчув, як хтось легенько штовхає його під коліна.

«Руто, ти що? Зараз не час для ігор».

Але левиця не відступала. Лагідно муркала, терлася Левкові об руки. А тоді, коли зазвучала повільна мелодія, стрімко підвелася на задні лапи. Передні, як учив Мур, поклала Левкові на плечі. Їхні погляди зустрілись.

«Я знаю, ми ніколи не танцювали раніше, — казала Левкові очима. — Але ти не хвилюйся, я зумію. Чуєш, яка гарна мелодія? Не стій, зроби разом зі мною під неї кілька кроків».

Левко на якусь мить застиг. Рута була левицею, яка за час їхнього спільного буття ніколи його не підвела. Але що відбувається зараз? Та ще й під час такої важливої вистави? Він дивився Руті в очі і відчував — зараз діється щось таке, що змінює хід визначеної історії. Для нього, для левів, і для цирку в цілому.

Рута хитнулася в такт музиці, він теж хитнувся. Рута ступила вперед, він відступив назад. Рута знову зробила крок, він підхопив, відчуваючи, як його затоплює хвиля піднесення. Левко був мудрим дресирувальником. Він зрозумів, що Рута робить.

Люди в залі не дихали. Всі знали — такий безпосередній контакт із хижаком найнебезпечніший. Але для Левка Рута була не хижаком, а маленьким левенятком, яке він колись урятував від смерті.

Левко дивився в очі левиці і бачив там тільки відданість і любов. Питав себе, як міг, маючи таку Руту, втратити віру в себе? Але зараз це було неважливо — важливими була музика і цей танець. Танець, придуманий не Левком.

Коли музика вмовкла, зал іще якусь мить перебував у заціпенінні. А тоді всі встали. Цирковий номер за участі Левка і однієї з левиць став першим у його країні.

«Лев-ко! Лев-ко! Лев-ко!!!» — скандували глядачі, щосили ляскаючи у долоні.

А найгучніше скандували ті, від кого залежало, чи цирку бути.