«Есть ли у нас в кране горячая война…»

Ия Кива

***

вся жизнь теперь на ворованных сковородках

в ношеных шмотках подлатанных шкурках

в желтых подтекающих штукатурках

 

мы ли не сеяли и не пахали

мы ли убивцев не убивали

а поглянь чего вокруг натворили

 

погань и только

падаем и не больно

разве тихонечко подвываем

и забываем откуда жили

 

а ежели свидимся Ванечка на том свете

ты уж надень красную свою рубашку

ты уж предъяви им крестное свое знамя

 

 

***

есть ли у нас в кране горячая война

есть ли у нас в кране холодная война

как неужели совсем нет войны

обещали же что будет после обеда

собственными глазами видели объявление

«война появится после четырнадцати ноль ноль»

 

и вот уже три часа без войны

шесть часов без войны

что если войны не будет до самого вечера

ни постирать без войны

ни приготовить

чаю пустого без войны не испить

 

и вот уже восемь дней без войны

от нас нехорошо пахнет

жены не желают ложиться с нами в постель

дети позабыли улыбаться и ропщут

почему мы всегда думали что война никогда не кончится

 

станем же станем ходить за войной по соседям

по ту сторону нашего зеленого парка

бояться расплескать войну по дороге

считать жизнь без войны временными трудностями

 

в здешних краях считается противоестественным

если война не течет по трубам

в каждый дом

в каждую глотку

 

 

***

«сколько ты дочь?» спрашивают о возрасте на иврите

и тело наливается кровью матери и лимфой отца

и хилое семейное деревце пускает корни в густой чернозем

что если в этот раз приживется

сколько можно его пересаживать

из Полтавы в Днепропетровск

из Бердичева в Сталино

из Орла в Каунас

из Гуляйполя в Хомутовскую степь

 

помнишь ли как собирали ковыль и чабрец

как шахтеры пели на свадьбах

«тополя, тополя,  в город мой влюбленные»

как террикон возле кладбища плакал в июне кровавыми маками

как уроки сольфеджио прерывались камертонным гудком ДМЗ

а дорогу от музыкалки до дома выстилали розовые кусты

 

изменение точки роста всегда внезапно

30 июня 2006 года в городе Макеевка

перестают ходить все  трамваи

потом из Донецка в Киев перестают ходить поезда

после это место на карте называют дырой

и вот уже живешь неизвестно куда

 

«сколько тебе лет?» «скільки тобі років?» «ile masz lat?»

сколько ты цифра в бухгалтерской книге жизни

подносишь к лицу сканер считывающий штрих-код времени

тридцать три или три по новому летоисчислению

и ждешь когда крест на шее даст первый зеленый листок

FACEOFDEPRESSION

у меня никогда не бывает радостного выражения лица

у меня никогда не бывает выражения лица

у меня не бывает лица

у меня убывает лицо

у меня выбывает лицо

лицо меня избывает

 

в лице лицо не проморгать

в лице лица не убивать

без лица лицо удваивается

лицом об лицо как быти

 

я ли лицо

меня в лице не бывает

меня не бывает

 

 

***

на фото отец и мать

под руки ведут в народ

толпа морщится не узнает

и так цѐлую жизнь

 

был храбрый учитель и летчик

стал мальчик-с-пальчик

первооткрыватель консервных банок

 

на скатерти старые пони

пляшут полечку в стакане

 

вот тебе два рубля

и ни в чем себе не отказывай

 

славно марочки собирать

если не умирать

 

 

БИЙ В БАРАБАНИ БІДИ

життя добігає кінця

коли прапори в твоєму місті припиняють проявляти дві смужки

коли твій сусід показує «прибічникам федералізації»

тобто окупантам і грьобаним сепарам

як краще вбити з будинку навпроти громадян України

коли слово «весна» йде із загального вжитку

російська весна мати твою вічна весна мати твою

весна весна весна і знову весна

інші пори року зацькували до смерті

 

реальність добігає кінця

коли вулиці наповнюються крикливицями та знавіснілими

коли кожна поїздка від кінцевої й до кінцевої

перетворюється на мітинг з елементами карнавалу

за участі героїв відомих радянських стрічок і матросів із Севастополя

«час наш настав брати убивати придурків

натягнемо хохлому скинемо київського царя»

 

повітря добігає кінця

коли троянди втрачають запах

і годяться хіба що на тернові вінки для містян

та друзів із-за поребрика

коли тиша стає нестерпною

всі поїхали мамо всі кинули місто на сміттєзвалище

сморід розносить домівками спори хвороби

 

час добігає кінця

коли в місті оголошують час комендантський

коли перехожі бояться один одного

не менше за чоловічків зі зброєю

коли трамваї порожніми гуляють кварталами

коли сни стають дірявими від черг автоматних

а черги у магазинах лише за горілкою

«слухай а скільки ця пляшка коштуватиме в рублях?

скільки? тож беремо ящик дурні ж які ціни»

 

сенс добігає кінця

коли збиваєшся рахуючи втрати

загинаєш пальці тобто вважай відрубаєш пальці

підбитий аеропорт поранена залізниця

спотворене до невпізнання обличчя міста

переламані кінцівки вулиць

перелякані верхівки білих тополь

перекручені судини звичних шляхів

 

бий в барабани біди

розхитуй скликанців усесвіту

мертві діти заповнюють покинуті шахти й вистиглі ліжка

хробаки танцюють порожнім черевом міста

бий бий бий в барабани біди

 

 

***

ти стоїш посеред геть чужого тобі міста

посеред найвідомішого його цвинтаря

читаєш написи польською

чуєш гомін польських туристів

гробовецьгробовецьгробовець

що шукають чиюсь смерть польською

ти шукаєш чиюсь смерть українською

тут би могло буть поховано твоїх родичів

якби їх не примусили стати луною

блукати Донбасом у пошуках смерті російською

щоби саме в цей час по той бік України

дівчинка з довгим чорним волоссям

ворушила губами перекладаючи мову смерті

шукала на цвинтарі написи про твою родину

 

      КРОКОДИЛ ДНІПРОГЕС
 

будинок з аркою

і навпроти будинок з аркою

 

це крокодил Дніпрогес

із хвостом довжелезним

як Соборний проспект

(як свідчать таблички —

подекуди все ще імені Леніна)

вийшов з Дніпра

і затис між щелепами вулицю

і скам’янів

 

а ти говориш сталінська архітектура

а ти говориш декомунізація

 

 

***

уникаю люстерок

бачу обличчя хвороби

 

як ти личиш мені світле обличчя хвороби

як молодо виглядаєш

яка в тебе ніжна шкіра

 

лахи старі латаються довго

доки не трісне по швах

і — швах

 

з лінії розмежування виходить срібляста бабуся

шлях був нестерпний каже

але зараз в тілі веселка

гойдається з рук на ноги

догори дриґом

до чорта богом

 

ружа в животі зацвітає

шипами назовні

на ніжці незламній

 

 

***

весняного вікенду

коли ранок ллється олією на волосся

виймаєш себе з шафи сну

наче гарну сукню

в яку не вбирались з торішнього сонця

 

поволі роздивляєшся візерунок

усвідомлюєш сентиментальність

до орнаменту з квітами

 

ніби тримаєш в долонях

уламок сецесіон

з улюбленого будиночка

на вулиці Мельникова

 

зрештою ти і є fiołek

який втомився

дивитися чорно-білий телевізор зими

і мляво прямує парком зеленим

до кінотеатру «Жовтень»

 

бачиш як світло

запалює вікна в кожній оселі

в передчутті невідомого свята

 

в кінотеатрі до речі

точно йде щось про кохання