«Іваничук»

Що мені імпонувало в Іваничуку? Все. Його аристократичний вигляд. Погляд очей. Тембр голосу. Манера висловлювання, хоча приятелі доброзичливо передражнювали Романа Івановича. Думки про літературу і людей літератури. Іваничук говорив зі мною не як учитель з учнем, а як колега з колегою. А я завжди мав внутрішній комплекс творчої неповноцінності. Він був одним із небагатьох живих класиків української літератури, з яким я цього комплексу не відчував.

Сьогодні про Іваничука можна багато і різного писати і говорити. Зрештою, дуже мало можна вигадувати, бо багато про себе розповів сам письменник в своїх останніх книгах. Він – один із небагатьох, який себе виповів у книгах. До остатку. Без здачі.

Для мене розмова про Романа Іваничука завжди буде розмовою про Майстра, який своїм життям і своїм служінням літературі залишається взірцевим письменником, хаос доби переплавляючи у фундамент державницької і культурної перспективи України.