Із циклу «Літературні пародії»

***

“Мені б босоніж по травам пробігти
Та криком зненацька злякати дівчат,
І впасти з розгону, впасти на лікті,
Кохану спіймавши, як ловлять курчат”.

Левчишин Віктор, МЕНІ БИ
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435279

 

І ЗНОВУ ПРОМАШКА…

Ні слави мені не потрібно, ні злата –
То все ненадійне та скороминуще…
Мені би кохану, нарешті, спіймати –
Завдання важливе, життєве і суще!

Цю мрію мою, не таку й чудернацьку,
Здійснив би й раніше, та просто не міг,
Хоч криком дівчат вже злякав я зненацька,
Й без мештів уже по траві я пробіг…

Кохана збирає у лузі ромашки,
Її я зловлю, бо здаватись не звик!
З розгону на лікті! – і знову промашка…
Піду тренуватися ще у курник…

 ***

“Я допускаю, що в мені живе
Душа коня, бо на зелені трави
Мене весною тягне, а під осінь
Люблю я в білім золоті вівса
Купатися…”

Д. Павличко, ЩЕ ПРО КОНЯ
Вибрані твори в 2-х томах, К.: Дніпро, 1979, т. 2

 

ТАЄМНИЦЯ

Я хочу таємницю вам відкрити,
Хоч можете і здивуватись ви, –
Мені весною важко й день прожити
Без ніжної зеленої трави.
Вона, туманом раннім оповита,
До себе кличе, наче в шторм маяк:
Така духмяна, свіжа, соковита –
Не обійтись без неї аж ніяк!..
Трава – не сіно, і не конюшина, 
І не колюча стоптана стерня!
Я довго думав й з’ясував причину –
Мабуть, в мені живе душа коня.
Та що поробиш, годі дивуватись –
Це так розпорядились небеса…
Пробачте, мені треба покупатись 
В цілющім білім золоті вівса…

 ***

“…Я ж тебе люблю до болю, 
Бач, не на словах люблю: 
Щоб тобі зігрітись вволю, 
Всі свої вірші спалю”.

Настя Каланхое, ЩИРОМУ
http://maysterni.com/publication.php?id=116921

 

ЖЕРТВА КОХАННЮ

Я тебе люблю до болю,
І не на словах люблю –
Броджу з свічкою по полю
І палю! Палю! Палю!

Все палю, що очі бачать, –
Стоги сіна і траву,
Але знов чомусь невдача –
Спробу роблю я нову!

Дістаю я вірші власні
І запалюю сірник –
Настає вже мить прекрасна,
Бо вогонь той – чарівник!

Хоч кохав ти досі іншу,
Все змінилось – диво з див:
Щойно догоріли вірші –
Враз мене ти полюбив!

 

 

 

***

“Ти незвичайний до нейронів мозку!
Ти мов канати зняв із моїх рук.
Тебе шукала довго. Щоб непросто, 
Але хоч якось та позбавитися мук.

Ти – втілення нового і старого.
Ти – мікс з високих і ганебних почуттів.
І ти – це ти. Немає більш такого.
Я схиблююся. Треба лікарів…”

Діана Климчук, НЕЗВИЧАЙНИЙ ДО НЕЙРОНІВ МОЗКУ
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567235

 

БАЛАДА ПРО ДРУГА

Він незвичайний до молекул тіла,
До атомів і до нейронів мозку –
Він саме той, якого ви хотіли,
Ну хто ж встояв би перед шиком й лоском?

Із ваших рук ваш друг знімав канати,
Так наполегливо, що аж упрів!..
Не схиблюйтеся, пані, то не варто, –
Бо й так важка робота в лікарів!..

 

***

“Замерзаю належним чином –
Від кінцівок і до серцевини.
І цей дощ вже нічого не змінить
У байдужості зимної днини…”

Ганна Багрій
http://maysterni.com/publication.php?id=26924

 

ЗАМЕРЗАЮ

І не треба мені дорікати
Тим, хто зліва стоїть і справа, –
Вмію якісно я замерзати –
Добре вивчила цю я справу.
Та наука давалась нелегко,
Тому вмінням своїм дорожу –
Хтось пітніє в шалену спеку,
Я ж від холоду тихо дрижу.
По канонах науки, щоднини
Методично ловлю дрижаки –
Від кінцівок і до серцевини,
Саме так, а не навпаки.
В цьому успіху мого причина,
З мене приклад беріть – це ж логічно:
Й замерзаю належним чином, 
Й пишу вірші – аналогічно.

***

“…Кохання – річ альтернативна
І неймовірно позитивна…”

Анна Мазорук, КОХАННЯ
http://maysterni.com/publication.php?id=11672

 

КРЕАТИВНА

Кохання – річ альтернативна,
І суб’єктивна, й об’єктивна,
Не негативна – позитивна,
Пасивна інколи, активна,
Ситуативна, депресивна,
Консервативна, детективна,
Неначе  “Боїнг”, реактивна,
Рекреативна і спортивна,
І навіть досить перспективна!
Горджусь собою – КРЕАТИВНА!

 

 ***

“…хочеш, я тобі буду осінню –
не намарне ж осикою хльоскала
по плечах надокучним осам...”

Відана Баганецька
http://maysterni.com/publication.php?id=95253

 

КОГО БИ ЩЕ?

Анапест мій колючий і гострий,
І разючий, неначе штик, –
Я ним мужньо й невтомно хльоскаю
Верховіття берез і осик.

І траву молоду, і колосся,
Гладь озер, і річок береги –
Всіх і вся безперервно хльоскаю,
Вистачає мені снаги!

І з роками талант мій не чахне –
Навпаки, він крокує вперед.
Вже відхльоскала ос по плечах я,
А попутньо – і бджіл, і їх мед.

…Вже відхльоскала літо і осінь,
Навіть небо – таке голубе!..
І кого б то іще відхльоскати?
Ну хіба що... саму себе...

 

 

***

“…можна коли завгодно
посадовити зміст
але ж це блін не модно
зараз на сенси піст”.

Аліна Звіздецька, ТІЛО ПОРОСЛО ТРАВНЕМ
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497611

 

ПОСАДОВЛЮ!

посадовлю що завгодно –
форму, сюжет чи зміст,
але ж це, блін, не модно,
й на посадівлю піст…

модно сьогодні інше,
але я прагну змін –
посадовлю у віршах
все, що зумію, блін!

 

***            

“Цей захід сонця – політкоректний,
Терплячий воїн – у небі сокіл,
Лелека білий, – політ карети, –
Летить вальяжно, хоч невисо́ко…”

Олександр Обрій, ПОЗА МЕЖЕЮ
http://maysterni.com/publication.php?id=101758

 

ПОЛІТКОРЕКТНО

Ну чим курилася та сигарета
У надвечір’ї отого дня?..
Лелека білий – політ карети,
А той горобчик – політ коня.
Поет я стильний, поет конкретний –
Хто б сумнівався – таких нема!
Цей захід сонця політкоректний
Найтонші струни душі пройма.
В задумі коні, і ті карети,
В задумі друзі і вся рідня,
В задумі навіть та сигарета
У надвечір’ї отого дня…

 

***

”Я чекаю на зграю перелітних думок,
Що ховаються вдень від спеки.
Намагаюся не з’їхати з глузду отак,
Оминати місцеві аптеки…”

Федько Халамидник, ПТАХИ
http://maysterni.com/publication.php?id=38040

 

ПЕРЕЛІТНІ ДУМКИ

Сонце смажить! Думок покотився клубок,
І звичайних собі, й елітних…
Виглядаю на зграю не тих думок –
Дочекатися б перелітних!..

Перелітні думки – наче птахи вони,
Бо на те ті думки й перелітні –
Відлітають у вирій вони восени
Й прилітають додому у квітні...

Задивився у небо й побачив – летять!
І тріпочуть крильми, мов лелеки!
Мої руки чомусь підозріло тремтять…
Де найближча місцева аптека?

 

***

“А я такий приставучий,
як удочерений пес…”

Юра Ерметов, ПРОСТО
http://maysterni.com/publication.php?id=118256

 

ЧОМУ?

Терзаюсь в здогадках гнітючих –
Важкий тих здогадок прес:
“Чому я такий приставучий,
Як удочерений пес?”

Причину такої проблеми
З потугами я встановив –
Відпала б болюча ця тема,
Якби пса хтось усиновив!

  

***

“…Ти примушуєш мене співать,
Ти – рядки у рими укладать,
Ти – безглузді говорить слова,
Ти одна, лиш тільки ти одна”.

В. Жовтень, ТИ ОДНА
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=159704

 

ДЕ НАБРАТИ?

О, благословенний мій тиран! –
Я втомився від душевних ран,
І від співу голос мій охрип –
Більше схожий на дверний він скрип.
Я ловлю з тобою кожну мить,
І рядки кладу, аж гай шумить,
Аж у небо в’ється  сивий дим! –
Тільки де набрати свіжих рим?
Де набрати тих безглуздих слів?
Краще б я, кохана, онімів…

 

***

“…Блукаю по шляху
Немов та невдаха
уже не стою
та все ж я не я.
Я буду завзята
Я буду шукати
себе
у тунелях вірша”.

Айлін, ПУТЬ
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=130748

 

НАВІЩО?

Я спочатку стояла – тепер не стою
Під безмежним небесним дахом.
Хтось змінив несподівано карму мою, 
Бо блукаю невпевнено шляхом. 

І блукаючи, хочу себе віднайти –
Я у вірші себе загубила…
І продовжую шляхом напористо йти –
Для ходіння знайду в собі сили!

Щоб себе віднайти – треба сил тих немало,
Бо мій вірш – то система тунелів.
От скажіть, ну навіщо завзято довбала
Поетичні ті велетні-скелі?

 

 

***

“…Щоб бути ближче до кісток, мій дім
Покинув кіт, чий зголоднілий погляд
Неначе досі промовляє поряд:
“Помреш – тоді прийду, тебе ж і з’їм ””.

Аліса Гаврильченко. КІТ БІЛЯ СКЛЕПУ
http://maysterni.com/publication.php?id=62952

 

ПОМСТА ЗГОЛОДНІЛОГО КОТА

Все швидкоплинне, все спливає в Лету, 
Та згадую я з острахом той день,
Коли коту не дала я котлету – 
Тепер вже я сама, немов мішень.

Тепер шкодую я про той свій вчинок –
Образився на мене мій котисько –
Утік він ближче до кісток – на ринок,
Я ж відчуваю – небезпека близько!

На мене кіт десь в засідці чигає –
Фатальною була котлета та…
На світі помсти більшої немає,
Ніж помста зголоднілого кота!

 

***

“…Я перекреслю всі жагучі погляди,
Що стрілами літали навмання,
Я замурую й будеш зовсім поряд ти,
І можна обійняти... обійня...”

Наташа Марос, ЗАНЕВОЛЕНА
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686996

 

І ОБІЙНЯ… І МУРУВА… І ВІРШУВА…

Його хотіла міцно обійня…
І навіть трохи більше – цілува…
А він втікав від мене навмання –
Прийшлось мені його замурува…

Тепер втекти йому вже буде складно –
Сторінка перегорнута нова!
Я все робити вмію дуже ладно –
І обійня… І мурува… І віршува…