Із циклу «Літературні пародії»

***

“Мені б босоніж по травам пробігти
Та криком зненацька злякати дівчат,
І впасти з розгону, впасти на лікті,
Кохану спіймавши, як ловлять курчат”.

Левчишин Віктор, МЕНІ БИ
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435279

І ЗНОВУ ПРОМАШКА…

Ні слави мені не потрібно, ні злата –
То все ненадійне та скороминуще…
Мені би кохану, нарешті, спіймати –
Завдання важливе, життєве і суще!

Цю мрію мою, не таку й чудернацьку,
Здійснив би й раніше, та просто не міг,
Хоч криком дівчат вже злякав я зненацька,
Й без мештів уже по траві я пробіг…

Кохана збирає у лузі ромашки,
Її я зловлю, бо здаватись не звик!
З розгону на лікті! – і знову промашка…
Піду тренуватися ще у курник…

 ***

“Я допускаю, що в мені живе
Душа коня, бо на зелені трави
Мене весною тягне, а під осінь
Люблю я в білім золоті вівса
Купатися…”

Д. Павличко, ЩЕ ПРО КОНЯ
Вибрані твори в 2-х томах, К.: Дніпро, 1979, т. 2

ТАЄМНИЦЯ

Я хочу таємницю вам відкрити,
Хоч можете і здивуватись ви, –
Мені весною важко й день прожити
Без ніжної зеленої трави.
Вона, туманом раннім оповита,
До себе кличе, наче в шторм маяк:
Така духмяна, свіжа, соковита –
Не обійтись без неї аж ніяк!..
Трава – не сіно, і не конюшина, 
І не колюча стоптана стерня!
Я довго думав й з’ясував причину –
Мабуть, в мені живе душа коня.
Та що поробиш, годі дивуватись –
Це так розпорядились небеса…
Пробачте, мені треба покупатись 
В цілющім білім золоті вівса…

 ***

“…Я ж тебе люблю до болю, 
Бач, не на словах люблю: 
Щоб тобі зігрітись вволю, 
Всі свої вірші спалю”.

Настя Каланхое, ЩИРОМУ
http://maysterni.com/publication.php?id=116921

ЖЕРТВА КОХАННЮ

Я тебе люблю до болю,
І не на словах люблю –
Броджу з свічкою по полю
І палю! Палю! Палю!

Все палю, що очі бачать, –
Стоги сіна і траву,
Але знов чомусь невдача –
Спробу роблю я нову!

Дістаю я вірші власні
І запалюю сірник –
Настає вже мить прекрасна,
Бо вогонь той – чарівник!

Хоч кохав ти досі іншу,
Все змінилось – диво з див:
Щойно догоріли вірші –
Враз мене ти полюбив!

***

“Ти незвичайний до нейронів мозку!
Ти мов канати зняв із моїх рук.
Тебе шукала довго. Щоб непросто, 
Але хоч якось та позбавитися мук.

Ти – втілення нового і старого.
Ти – мікс з високих і ганебних почуттів.
І ти – це ти. Немає більш такого.
Я схиблююся. Треба лікарів…”

Діана Климчук, НЕЗВИЧАЙНИЙ ДО НЕЙРОНІВ МОЗКУ
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567235

БАЛАДА ПРО ДРУГА

Він незвичайний до молекул тіла,
До атомів і до нейронів мозку –
Він саме той, якого ви хотіли,
Ну хто ж встояв би перед шиком й лоском?