«Кому та кров...»

Олександр Косенко
              *   *   *
«Червоне – то любов…»
Дмитро Павличко
Гало зими
До рим слова мело
Між нашими тілами пролягло
Еони  тіл
І била міль
Століття
І наших доль безпам’ятне магніття
Нас на вогонь кидало
Наче міль
О цей вогонь
Пекельний цей вогонь
Терпкі вуста
Гарячі грішні перса
Та бозна скільки доля мала версій
Усе повз вікна снігом проліта
Хоч наших тіл на світі
Лише МИ
Хоч нас удвох на світі
Лише ДВОЄ
Та вже літа 
Сюди злетілись роєм
І кожен рік
По своєму щемить
Ці роки
Доль  пополотніле тло
І ними Парок пальці задубілі
Червоне й чорне покладуть на біле
Бо споконвіку ТАК воно було

 

           2
Безбожні дні
Під снігом як в іржі
Соха часу перекидає скибу
Торкає скла
Як ВСЕСВІТУ межі
Здивована акваріумна риба
У параної з глуздом знову пат
Та скло небес тримає нас на світі
           Гало надій що піна докіпа

           І Древній Змій 

           Про Єву 

          Снить у вітті


*   *   *
Нас ще злапають  штильові часи
Де спомини
Стрімкі мов кипариси
Де друзки
Дрібки
Ріски
Риски 
Риси
Абриси лун 
І літургій баси
Проллють сльозу 
Не зливи
Так роси
Весна та осінь
Дві старі актриси
Руді лисиці
Посивілі лиси
За  серенад
Предивні голоси


       ГОТИКА

Немов сангіною на склі
Пейзажів сни
Таємні числа
Азарту п’яні королі
Програли мед
Гірке та кисле
Хитає маятників дні
Де кожна мить цифрує вічність
І душам прагнеться рідні
В цю заморожену готичність
Свавілля готики
Зима
Скляні мороз мурує вежі
Поземки жалібна сурма
Співає
Віхола кортежі
Бездушно-білі запряга
Регочуть зграби кучеряво
І сонце кола добіга
         У день Дванадцятої Страви


*   *   *
Коли вночі не спиться січню
На варту віхолі лихій
Кує мороз мечі двосічні
Донизу цілячи з дахів
І хижо втуплюється в землю
Закута холодом вода
Вона забула рвати греблю
Закрижаніла
Зла
Тверда
І бути соком м’яти-рути
Стеблом
Суцвіттям 
Колоском
Вона забулась кров’ю бути
Сльозою
Потом
Молоком
………………………..
Коли в душі  не спиться січню

*  *  *
І мід
І мідь
І камідь  цих садів
Отава чар
Едем Єдинорога
Там плутається Вічність в бороді
У молодого сонячного Бога
Там час і сутінь
Сни
Бігма стежок
І дощ 
Вчепив кришталь на павутину
Там квітень
На зелений моріжок
Пустив гулять кульбабу
Як дитину
Біди нема
Надія топче луг
Спить хмаролім що бур хребти ламає
І сонце 
Як кульбаба білий пух
Весь білий світ
На промінці тримає


*  *  *
Без нас у пеклі вичахає спека
І небо пнеться пхнути нефілім
В цей грішний світ
Приносить нас лелека
І полишає
Наодинці з ним
Течуть степи насуплені снігами
Течуть віки
І вік людський тече
Та журавлі
Господнє орігамі
Знов підставляють небові плече
Тож не впаде воно на землю грішну
Лише дощами 
Виплаче своє
Допоки журавлів глядить Всевишній
Допоки жменька 
Для синички є

Страницы

Выпуск №2 2014 (2)