«Кому та кров...»

Олександр Косенко

ДРУГА ПЕЧАТЬ

Кому та кров
За ким сльоза 
Та мить
Що добіжить за поглядом останнім
За віщо  душі  в подиху розтануть
ВОГНЕНИЙ  ВЕРШНИК
Сурмі защемить
……………………..
Сльоза
Щоки торує битий шлях
Гірчать сивини
Білого біліше

Не цар земний
Глевка ВСЕЛЕНСЬКА ТИША
Вже мітки потай ставить на полях
Про дні 
Невороженної судьби
У книзі  недочитаної долі
Повтор потвор
Мов клон
Не Божа Доллі
Гріх
Генетичні карби 
Не скарби
Ми тут і СКРІЗЬ
І водночас
НІДЕ
Життя тече
Зникоме не зникає
Та ТИШИНА
На Білий Світ чигає
На біло – біл…
Біліший сивини
……………
Лиш тулумбас КОЗАЦЬКОЇ веде
Як хіромант в  долоні тишини


УКРАЇНСЬКИЙ ДІМ

стежки
лиш тіні тріснутих дзеркал
життя вирує там
у задзеркаллі
там вітрокрил торує на перкалі
химерність ліній
простоту лекал
та в чому правда
істина
мета
які ми
з того боку амальгами
чи й там
тумани тліють над лугами
і тлумно котять хвилею жита
чи й тут
як там
суддя 

лукавий лис
чи й там
як тут
козак Мамай
не в лузі
а в бронзі
при німоті
при нарузі
мов докір над Хрещатиком навис
чи й там як тут
брехнею
є брехня
і править бал пихата байстрюкатість
що продала за фантики строкаті
і мову
і домаху
і коня
і між отих
обридлих  павутин
в розбитій долі
в дзеркалі розбитім
чи 
ликом ми
а чи шовками шиті
хто душу дбає
 КАЇН
            чи СВЯТИЙ

 

*   *   *
Строкате листя ніби ярлики
На ярмарку буття
І жовтень  вабить
Туди
Де з літом гралися стежки
Де спить рілля
Як чорнота Кааби
Чумацький Шлях
На цю правічну твердь
Натрусить снігу з Навиної фіри
Я зникну
Тільки це
Не буде смерть
Бо воскресіння лише міра віри
………………….
І Ява 
Праву обере мені
Відпустить Нава


*   *   *

Облиш печаль
Ти
Втіха не моя
В передчутті осіннього безчасся
Літа з літами
Як одна сім’я
Літа з літами
Ані краплі щастя
Терпка як сум
Осіння гіркота
Запала в душу
Опалила губи
Зриває ліс останнього листа
Либонь ворожить
Любить
Чи не любить
Не знає  ріні днів холодна ртуть
І дощ краплинно точить камінь бруку
………………………………………….
Уже вінки купальські не сплетуть
Пожухлі квіти нашої розлуки


* * *
Безпам'ятство
Наздожене цей звук
На вістрі уповільненої дії
На павутинні тнутиме павук
Сто літургій мушиної надії
І вже без ліку
Безіменний раз
Мине весна
Зістарить вітер пісню
Крізь порохно агоній і образ
Це фото посміхатиметься пісно
Мов здичавіла згадка про любов
Але НЕ ЇЙ тупитимуться пера
Вже не павук
          Веде куделю Бог
          І хрипне крик роздертого паперу

     
            АЛЮЗІЇ
Брехливі очі Дездемони
І мавр
І відчаю жабо
І дивна скрипка із Кремони
Ячить
Волає про любов
І доль мінливе стоголосся
В сакраментальній грі лекал
Так срібно Вічність ллє на коси
Венеціанська хіть дзеркал
     
КАРМЕН
Їсть очі
Хижа курява арен
Запрагла доля знову пити крові
Летять в минуле клапті паперові
Безжурних тижнів
Грінівських марен
Лайдака пам'ять цмулить десь перно
Чужим – чужа
То й ти гужуєш з нею
Палкі сади
І ночі яблуневі
Палахкотять у мозку мов кіно
І миготять разки твоїх імен
Світи реінкарнацій
Та у долі
Мені нема
З тобою поруч
Ролі
Я хибну в самоті
Чужа Кармен

       
        *   *   *
Кохана
Ми зжурилися з журбою
Зірками плаче небо вороне
Я відрікаюсь від пісень з тобою
А пошепки
Прости мені
Мене
Твою любов
Як сутінки безлику
Моє кохання вголос прокляне
На вищій ноті вирійного крику
Та пошепки
Прости мені мене
Укриється китайкою червоно
Моя жага
І двір твій промине
І забуттям гримітиме у дзвони
Та пошепки
Прости мені мене

 

Сторінки