«Небо синє над цегляною стіною»

ще осінь

лише в понеділок почнеться різдвяний піст

але слухаю авдіозапис різдвяного богослужіння

і вже ми’ на голову падає радісний сніг

а разом із ним пречисте благоговіння

я звідси ніколи нікуди не зможу піти

я з цього Різдва й з коляди протяжної під скрипку

сокоти її в пам’яті — кажу собі — сокоти

це все що ти можеш найкраще уздріти крізь шибку

крізь квіти морозу й сніги на подвір’ях й горбах

шубовсають діти з колядою до кожної хати

зоря вифлеємська цвіте у цих дітлахах

тобі ж залишається двері їм відчиняти

і хоч ти вже виріс із цього Різдва як із куртки

що на виріст була у тринадцять тому до колін

та воно вросло в тебе і справді ніколи забути

не зможеш його і не схочеш

чого?

ну бо ні

осіннє прибирання в толоці

ступаю ґумаками на жовтаву псєнку

перекочуюсь як колобок як їжачок

ґральми ріща зношую на купу

тато смерічки підчімхує мама лист згрібає

і спалахує ріща вогнем жовтим і червоним

в небо здіймається мовби хмару лапає

вітер попіл розношує дим розношує

кутає нас усіх і толоку кутає

стискає у своїх обіймах як пелена дитинку

˜

такий місяць що можна писати

короткі японські вірші про природу

але не писав вже два місяці і відвик

через те кажу — такий місяць

що видно гуцульські гори

такий мороз що можна йти в коляду

але наразі ще нема ні снігу ні Різдва

тому найліпше сидіти на печі

і писати короткі японські вірші