«Ніч на Івана Купала, або Попелюшка на метлі», оповідання

Зоряна сиділа перед дзеркалом і з сумом дивилася на себе. Завтра велике свято —  ніч на Івана Купала, і на честь цього буде влаштовано великий і пишний бал для відьом і чаклунів на Лисій горі. І от зараз Зоряна сиділа перед дзеркалом і не знала, що вдягнути на бал.

Дівчина зітхнула і звернулася до своєї бабусі Соломії. Наливне яблучко покотилося по срібній тарілочці, і вона побачила стару чаклунку, яка радісно їй всміхалася.

— Нарешті ти здогадалася звернутися до мене!

— Привіт. То ти знаєш, чому я телефоную? —  занепокоїлася Зоряна.

— Ех ти… Звичайно, я все знаю. Цей бал —  найвизначніша подія року.

— Я не маю сукні для цього балу! —  вигукнула дівчина і подивилася на бабусю.

Соломія закахикала, подивилась на онуку так, ніби та щойно сказала, що магії не існує. І... зникла.

«Образилася», —  подумала юна відьма і відклала тарілочку. Аж раптом двері розчинилися — і до кімнати увійшла Соломія. Вона зупинила свій погляд на здивованій онуці і, зітхнувши, сказала:

—  Отримала б ти зараз на горіхи, та я на це часу не маю. Збирайся, ми йдемо обирати тобі сукню на бал.

Через три години, їдучи у своєму авто, жінка у відчаї заламувала руки:

— Жодної потрібної сукні! Це кінець світу! Жах! Я просто не знаю, що нам робити!.. Хоча… Є в мене одна ідейка.

Вже перші сонячні промені повільно зникали за обрієм… Дівчина почала хвилюватися, адже скоро вона мала бути на святі, а сукні ще нема. І от нарешті, уся розпатлана і захекана влетіла в кімнату Соломія, тримаючи у руках великий пакунок. Без зайвих слів жестом фокусника вона витягнула сукню неземної краси.

Що то була за сукня! Уявіть собі небо теплої липневої ночі, коли воно стає не чорним і страшним, ні… Коли воно набуває м’якого темно-синього кольору, немов хтось розстелив на небі величезний сувій оксамиту. І на цій дорогоцінній тканині сяють коштовними діамантами зорі: одні — маленькі, мов крихітні цяточки, інші — більші, мов щедрі краплини ранкової роси. Інколи здавалося: простягнеш руку і набереш повну жменю неоціненних скарбів. Ось такою була сукня — глибокого синього кольору, а на корсеті і пишній спідниці зорями сяяли діаманти різних розмірів і сліпучої краси.

Дівчина вбралася в казково-прекрасну сукню, і бабуся простягла їй неймовірні кришталеві черевички на високих підборах, оздоблені синіми сапфірами.

—  Є така традиція: на Лисій горі усі дівчата танцюють з прихованими обличчями, і тільки після пошуків цвіту папороті їх відкривають. Саме так я познайомилася із твоїм дідом. Ми танцювали усю ніч, і не розлучалися вже ніколи,—  сказала Соломія.

За півгодини дівчина ввійшла у величезну залу на Лисій горі. Всюди кружляли пари і лунала чарівна музика.

—  Перепрошую, чарівно панянко. Маю до вас пропозицію щодо танцю, —  пролунав позаду неї голос.

О, цей голос! Зоряна впізнала б його з тисячі.

— Звичайно, —  посміхнулася вона до Тайлера, чаклуна з Лондону, та простягнула йому руку.

І вони закружляли у танку.

— Чи мав я честь зустрічатися з вами раніше? —  запитав він, даремно намагаючися розгледіти під маскою обличчя дівчини.

— Де ж я міг вас бачити? —  задумливо протягнув Тайлер.

Зоряна підняла на нього свої чарівні очі, і вже збиралася відповісти, як раптом її перервав неприємний голос.

— Прошу вибачення, пане, але ви обіцяли цей танок мені!

Оххх… Зоряна одразу впізнала її. Аїна, нахабна відьма з Мокшетії. У своїй чорній сукні вона виглядала елегантно і, водночас, моторошно. Сіра вуаль закривала нижню половину її обличчя, а в волосся була вплетена чорна троянда.

— Він танцює зі мною! ­—  вирвалося в рудої чаклунки.

Їх погляди зустрілися у мовчазній дуелі.

— Ах, моя прекрасна мадемуазель! Я вас всюди шукаю! Пардон, але ви обіцяли наступний танок мені, — пролунало за спиною Аїни.

Габріель, як завжди, вчасно.

— Скоріше, скоріше, серце моє! Зараз музики грати розпочнуть! — демонстрував нетерплячість Габріель, хоча Аліна так і норовила вирватися.

Тайлер і Зоряна танцювали, танцювали, і могли б танцювати до самого ранку, але наступав час пошуків квітки папороті.

— Чи можу я бути вашим супутиком? —  запитав він Зоряну.

— На жаль, ми обидва знаємо, що кожен має знайти свою квітку, без допомоги сторонніх, —  відповіла юна відьма й піднялася в повітря.

У темному лісі було лячно і моторошно. Ага, ось і завітний кущ папороті. Вона одразу торкнулася куща обома долонями, що означало, що квітка належить їй. Наближалася північ. Зоряна пам’ятала розповіді бабусі про те, що «ця трава – найсильніша над скарбами, цар над квітами. Якщо десь заховано скарб, цей чарівний цвіт застигне над ним, мов зірка, а потім впаде на землю».

Із середини заростей з’явилася брунька, що світилася яскравим світлом, з неї з тріскотом вилітали маленькі золотисті блискавки. Рівно опівночі брунька з хрускотом розірвалася, і перед Зоряною розкрилася вогняна квітка, така яскрава, що на неї неможливо було дивитися. Від неї в різні сторони розходилися хвилі золотого та червоного полум’я.

Раптом щось зашурхотіло, і на землю опустилася чорна тінь. Зоряна намагалася розгледіти силует. Нарешті фігура підійшла так, що відблиски від квітки освітили її.

— Не підходь, інакше мені доведеться вбити тебе, —  спокійно сказала Аїна, навіть не дивлячись в бік Зоряни.

З повітря з’явилися міцні мотузки, що обплутали Зоряну.

— Навіщо ти це робиш? Ти ж знаєш, що за законом ця квітка моя! У тебе все одно нічого не вийде! — намагалася напоумити її Зоряна.

Та вже було пізно. Мокшетійська чаклунка простягнула руку до квітки і в наступну секунду була вражена величезним зарядом струму. Мотузки зникли, і Зоряна впала на землю. В останню мить вона встигла зірвати квітку.

— Як ти себе почуваєш? Ти взагалі з глузду з’їхала? —  кинулася Зоряна до Аїни, яка сиділа не землі і мовчки дивилася на неї. — Ти могла померти! За відьомським законом, я перша знайшла цю квітку, я поставила на ній мітку, вона моя! Тобі пощастило, що тебе не вбило прокляттям! —  кричала Зоряна, охоплена панікою.

— Краще б вбило. Мені більше нема сенсу жити.

— Через квітку папороті? Через скарби і гроші, які вона може знайти?

— Ти думаєш, я стала б ризикувати життям через гроші? —  закричала Аїна. — Та я б віддала усі скарби Всесвіту, тільки б врятувати брата!

—  Розказуй!

—  Коли мій брат Танаїд був ще дитиною, він потрапив у полон до фавнів-чорнокнижників. Вони хотіли зняти закляття, яке утримувало їх в лісі, і для цього потрібна була кров чистокровного чаклуна. Наш батько разом із королівською армією завадив їм і врятував сина. Але перед смертю старий фавн, сторож Книги Зла, прокляв брата і сказав: «Як виповниться Танаїду двадцять років, паде на нього прокляття в сто разів страшніше, ніж прокляття царя Мідаса: усе, чого торкнеться Танаїд, розсипатиметься на порох». Мало хто знає, що квітка папороті не тільки вміє шукати скарби, а і може виконати одне бажання власника. —  Аїна підняла свої очі на Зоряну.­— Ось для чого мені потрібна квітка.

Вражена Зоряна оніміло стояла і не знала, як учинити. Їй самій була потрібна квітка, але…

—  Що треба робити, щоб зняти закляття?

Аїна здивовано підняла брови і приголомшено запитала:

—  Зараз, знаючи про можливість виконати своє бажання, ти зможеш відмовитись від квітки?

— Про що ти?

—  Ти і справді віддаєш мені свою можливість мати найбільші багатства світу? — Аїна недовірливо дивилася на Зоряну.

—  Найбільшим багатством для будь-якої людини є здоров’я і щастя, —  візьми цю квітку та зніми закляття зі свого брата. Подаруй йому здоров’я і щастя.

Аїна пильно дивилася на Зоряну:

—  Слухай, ми не дуже товаришуємо в Академії, і я не знаю, чи зможемо ми стати надалі друзями, але я точно знаю, що у складну годину ти зможеш розраховувати на мою підтримку та допомогу. Дякую тобі. Я зніму прокляття з Танаїда.

Чаклунка з далекої Мокшетії рішуче загорнулася у плащ і з шурхотом розтанула у нічному оксамитовому небі.

* * *

Біля дверей бальної зали на Зоряну вже чекав схвильований Тайлер.

— Ви знайшли квітку папороті?— запитав він.

—  На жаль, цього разу доля мені не всміхнулася, —  зітхнула Зоряна.

—  Що ж, не слід розчаровуватися! В наступному році вам обов’язково пощастить! А невдовзі зберуться всі, і ми з вами відкриємо обличчя.

Зоряна не на жарт перелякалася. Зняти маску? Нізащо! Їй дуже подобається ця казка: прекрасна незнайомка, принц і квітка папороті… Усе зруйнується, коли, знявши з неї вуаль, він побачить замість чарівної принцеси свою однокурсницю, з якою щодня зустрічається на заняттях в академії.

—  О, я, здається, забула плащ в залі. Стає прохолодно, і я змерзла, —  сказала дівчина.

План спрацював блискуче: Тайлер попросив її зачекати і побіг за верхнім одягом дівчини. Не гаючи часу, вона схопила мітлу і стрімко злетіла вгору.

—  Хто ж ти така, моя прекрасна Попелюшко на мітлі…—  із розпачем дивлячись услід прекрасній відьмочці, зітхнув хлопець.

* * *

Уранці Зоряну розбудив стукіт у двері її балкону. Вона підійшла і, розчинивши навстіж двері, побачила Тайлера. Хлопець посміхнувся.

—  Думала, що я тебе не знайду? —  запитав він і став на коліно. — Дозволите примірити черевичок?

Зоряна засміялася, і парубок, узувши черевичок на тендітну ніжку юної відьми, піднявся і простягнув дівчині чарівний букет квітів, прошепотівши: «Давай більше ніколи не розлучатися».

І в цей час в букеті, купаючись у яскравому промінні вранішнього сонця, яскраво засяяла квітка папороті, що квітне лише одну ніч —  чарівну ніч на Івана Купала.