«Ніч на Івана Купала, або Попелюшка на метлі», оповідання

София Зачепило

Зоряна сиділа перед дзеркалом і з сумом дивилася на себе. Завтра велике свято —  ніч на Івана Купала, і на честь цього буде влаштовано великий і пишний бал для відьом і чаклунів на Лисій горі. І от зараз Зоряна сиділа перед дзеркалом і не знала, що вдягнути на бал.

Дівчина зітхнула і звернулася до своєї бабусі Соломії. Наливне яблучко покотилося по срібній тарілочці, і вона побачила стару чаклунку, яка радісно їй всміхалася.

— Нарешті ти здогадалася звернутися до мене!

— Привіт. То ти знаєш, чому я телефоную? —  занепокоїлася Зоряна.

— Ех ти… Звичайно, я все знаю. Цей бал —  найвизначніша подія року.

— Я не маю сукні для цього балу! —  вигукнула дівчина і подивилася на бабусю.

Соломія закахикала, подивилась на онуку так, ніби та щойно сказала, що магії не існує. І... зникла.

«Образилася», —  подумала юна відьма і відклала тарілочку. Аж раптом двері розчинилися — і до кімнати увійшла Соломія. Вона зупинила свій погляд на здивованій онуці і, зітхнувши, сказала:

—  Отримала б ти зараз на горіхи, та я на це часу не маю. Збирайся, ми йдемо обирати тобі сукню на бал.

Через три години, їдучи у своєму авто, жінка у відчаї заламувала руки:

— Жодної потрібної сукні! Це кінець світу! Жах! Я просто не знаю, що нам робити!.. Хоча… Є в мене одна ідейка.

Вже перші сонячні промені повільно зникали за обрієм… Дівчина почала хвилюватися, адже скоро вона мала бути на святі, а сукні ще нема. І от нарешті, уся розпатлана і захекана влетіла в кімнату Соломія, тримаючи у руках великий пакунок. Без зайвих слів жестом фокусника вона витягнула сукню неземної краси.

Що то була за сукня! Уявіть собі небо теплої липневої ночі, коли воно стає не чорним і страшним, ні… Коли воно набуває м’якого темно-синього кольору, немов хтось розстелив на небі величезний сувій оксамиту. І на цій дорогоцінній тканині сяють коштовними діамантами зорі: одні — маленькі, мов крихітні цяточки, інші — більші, мов щедрі краплини ранкової роси. Інколи здавалося: простягнеш руку і набереш повну жменю неоціненних скарбів. Ось такою була сукня — глибокого синього кольору, а на корсеті і пишній спідниці зорями сяяли діаманти різних розмірів і сліпучої краси.

Дівчина вбралася в казково-прекрасну сукню, і бабуся простягла їй неймовірні кришталеві черевички на високих підборах, оздоблені синіми сапфірами.

—  Є така традиція: на Лисій горі усі дівчата танцюють з прихованими обличчями, і тільки після пошуків цвіту папороті їх відкривають. Саме так я познайомилася із твоїм дідом. Ми танцювали усю ніч, і не розлучалися вже ніколи,—  сказала Соломія.

За півгодини дівчина ввійшла у величезну залу на Лисій горі. Всюди кружляли пари і лунала чарівна музика.

—  Перепрошую, чарівно панянко. Маю до вас пропозицію щодо танцю, —  пролунав позаду неї голос.

О, цей голос! Зоряна впізнала б його з тисячі.

— Звичайно, —  посміхнулася вона до Тайлера, чаклуна з Лондону, та простягнула йому руку.

І вони закружляли у танку.

— Чи мав я честь зустрічатися з вами раніше? —  запитав він, даремно намагаючися розгледіти під маскою обличчя дівчини.

— Де ж я міг вас бачити? —  задумливо протягнув Тайлер.

Зоряна підняла на нього свої чарівні очі, і вже збиралася відповісти, як раптом її перервав неприємний голос.

— Прошу вибачення, пане, але ви обіцяли цей танок мені!

Оххх… Зоряна одразу впізнала її. Аїна, нахабна відьма з Мокшетії. У своїй чорній сукні вона виглядала елегантно і, водночас, моторошно. Сіра вуаль закривала нижню половину її обличчя, а в волосся була вплетена чорна троянда.