«Що про мене подумають?», оповідання

Марина Варич

1

Оля йшла Подолом і в кожному її кроці було стільки енергії, що, здавалося, вона могла провалити асфальт. Саме закінчилася революція. Все місто було обписане балончиками: «Зека — на нари!» і «Путлєр капут!» Президент утік у Росію. Всім здавалося, що нарешті почнеться справжнє життя. У людей був піднесений настрій, але Олі від того було нерадісно. Їй не хотілося повертатися додому, бо там чоловік, не криючись, переписувався есемесками зі своєю коханкою, а дочка розмовляла телефоном зі своїми подружками.

Чоловік…  Оля ледь не застогнала. Образа на нього не вміщалася в її свідомості й розривала голову. І не через зраду. Ні, це б вона ще могла зрозуміти. А через те, що він за все життя жодного разу не доставив їй такого задоволення, про яке любили говорити жінки. Вона досі не могла збагнути, що жінки знаходять у сексі.

— А що таке оргазм? — запитала якось свою подружку Зіну.

Зіна була важкотілою флегматичною жінкою, що народила трьох дітей і працювала у туристичній компанії.

 — Ну, як тобі об’яснить? — позіхнула Зіна. — Тобі лоскотали коли-небудь п’яти?

— Лоскотали, — засопіла Оля.

— То це те саме. Тільки не в тому місці.

Оля не могла повірити, що від якогось лоскотання п’ят усі жінки дуріють. І запитала це саме свою знайому Віту.

— Оргазм — це коли чоловік відправляє тебе просто на небо, — солодко потягнулася Віта й недовірливо глянула на неї. — У тебе що, ніколи цього не було?

— Ніколи, — зізналася Оля.

— Яка ж ти бідна, — співчутливо скривилася Віта.

Після цієї розмови Оля відчула себе ошуканою й обділеною долею, бо ще жоден чоловік не відправляв її на небо. А хіба вона не заслужила на цю просту жіночу радість? Вона ж і заміж вийшла, і дитину народила, і господинею була хорошою, і не зраджувала його, а він…  Йому ніколи не було цікаво, що вона відчуває! Раніше Оля думала, що так і повинно бути, але потім прочитала в жіночому журналі, що бувають дуже уважні коханці, які перепитують, чи жінці приємно і що вони можуть зробити для більшого задоволення. І це стало для неї справжнім відкриттям.

«Чоловіки не відчувають, що відчуває жінка, — прочитала вона, — бо зациклені на собі. Варто хоча б трішки відволіктися їм від своїх відчуттів — і жінці відразу стане зрозуміло, коли їй приємно, а коли — не дуже». Оля була з цим згодна, але як це пережити з чоловіком, не знала.

Вона була багато за що вдячна своєму обранцеві. За те, що забрав її у свою квартиру, допоміг вивчитись і влаштував на роботу. Але образа, змішана з удячністю, мала присмак солодкої гнилі, яку хотілося викинути, а не носити в собі.

І Оля носила ту образу так довго, доки одного разу не зірвалася. На вихідний, коли вона попросила його відремонтувати табуретку, чоловік заявив, що не може, бо йде до коханки.

— Як ти можеш таке робити?! — закричала вона. — У всьому радишся зі мною, ступити не можеш без моїх порад. А це — йдеш до чужої жінки!

— Ти ж мені це сама порадила. Якось я хотів сексу, а ти сказала: якщо тобі так багато треба, то знайди коханку.

— То я пожартувала!

Чоловік не відповів і смикнув ручку дверей.

— Якщо ти підеш до неї, я подам на розлучення! — закричала Оля.

— Подавай, — байдуже відповів чоловік.

Такого Оля від нього не чекала. Заплакала, нагадала, що виконувала всі свої обв’язки: жінки, матері, домогосподарки, а він таке зробив… Таке зробив…

— Я сам можу прати, готувати, прибирати. Мені завжди бракувало твоєї любові й уваги. Ти вчепилася в мене, щоб не повертатися у свою Глеваху, а залишитися в Києві?

І від цих слів Ольга безсило впала в крісло. Його звинувачення прозвучало, мов ляпас. Як він міг про неї таке подумати? Вона ладна була покинути його, зібрати речі та повернутись у Глеваху. Але Глеваху Оля не любила. Там вона позбулася цноти, і це її спустошило. А було це так.

У той вечір Оля, як завжди, сиділа вдома і робила уроки. Та й куди можна було податися в цій провінції, крім школи й бібліотеки? Хіба на дискотеку. Але Оля не любила гамірних компаній. Вона була домашньою дівчинкою. І в той вечір вона б так і залишилася вдома, якби не подружки Олена й Лариса.

Дівчата забігли до неї в гості збуджені.

— Тобі треба його побачити, — кричала Лариса.

— У нього обличчя, як у кінозірки, — додала Олена

— А фігура, як в атлета, — перебила Лариса. — Він тиждень як  повернувся з армії.

Дівчата говорили про Олеся, що жив біля школи. Оля добре його пам’ятала, але нічого такого до нього не відчувала.

— О, він став зовсім інший! Ти його не впізнаєш! — запевнила Олена

— Такий красунчик! — вигукнула Лариса.

Дівчата вмовили Олю піти на дискотеку, де він крутив музику. І, як виявилося, даремно вони взяли її з собою. Олесь ні на кого, крім Олі, не зважав, а після закінчення дискотеки навіть провів її додому.

У школі на перерві Лариса підсіла до Олі й заходилася розпитувати про побачення. А Ольга зізналася, що Олесь запросив її до себе в гості.

— Як він міг запросити тебе до себе? — зблідла подружка. — Він такий зверхній і так пихато з усіма говорить. Ну, хоча б ти красивою була, тоді я б могла тобі повірити, а так… Ти все це вигадала, щоби мене розізлити!

Оля відчула, що Лариса сердиться, бо ревнує. І більше нічого не сказала. Вона й так збагнула, що бовкнула зайвого, і до кінця уроків дівчині здавалося, що всі в класі шепочуться про неї.

Увечері Оля пішла до Олеся. Він відразу завів її до своєї кімнати, повалив на ліжко і накинувся на неї. Найбільше Оля переживала не за те, що позбудеться цноти, а що не зробила інтимної стрижки. У всіх фільмах, які вона дивилася, показували, що без цього жінки в ліжко не лягають. Вона сказала про це Олесю, а він засміявся:

— У всіх жінок є там волосся, то тільки кінозірки все виголюють.

Та Оля йому не повірила. Вона подумала — він насміхається, і дуже переживала, що хлопець розкаже всім у Глевасі, мовляв, вона ходить заросла, як мавпа, тому не відчула від першого сексуального досвіду ні радості, ні задоволення.

Після того випадку Оля виїхала на навчання в Київ, але ще довго переживала, що Олесь комусь розкаже, яка вона вся там заросла.

Раптова згадка довела Олю до сліз. Вона відчула себе жінкою, яка все життя живе без справжніх почуттів, бо все вимірює міркою, як це виглядає в очах інших. Вона навіть придумала собі ім’я: Що Про Мене Подумають.

І ось жінка Що Про Мене Подумають брела Подолом і міркувала, де  можна б пообідати. Зарплату мала невелику, викладацьку, і ресторанів та кафе дозволити собі не могла. Тому обмежилась продуктовим маркетом; купила булочку з кунжутною посипкою та кефір. А їсти вирішила в парку на лавці. Вона вже уявляла, як насолодиться смаком, як раптом почула:

— А ви не порадили б, який краще купити презерватив?

Вона аж підскочила від цих слів.

Напроти стояв високий молодий чоловік.

— У кого не запитую — всі від мене сахаються, як від якоїсь зарази. Тільки одна жінка засміялась і сказала, що в неї постійний партнер.

— Ви б краще спитали у когось із чоловіків, — відповіла Оля.

— Але я купую не для чоловіка, — образився незнайомець

У Олі ледве не вирвалося: «А для кого?»  Але вона вчасно схаменулася й стулила рота.

— Я звукорежисер, а ще навчаю латиноамериканських танців, ось моя візитівка, — сопів незнайомець. — Приходьте у понеділок за цією адресою. Ми танцюємо танго. А на вас глянеш — одразу видно, що ви займалися танцями.

Це була брехня — Оля ніколи не займалася танцями, — але візитівку сховала. Цей чоловік — якщо вірити картці, Валерій, — її розвеселив.

 

2

Адреса з візитівки привела до затишної кав’ярні. Щойно Оля ступила на її поріг, як відчула запах кави та шоколаду. Всі столики були зайняті. Грала музика, кілька пар танцювали танго. Танцівниці були зодягнені в сукні з оголеними плечима й мали туфлі на підборах.

Вона глянула на свої джинси, чоботи, і їй захотілося звідси втекти. Оля б  так і зробила, але десь узявся Віталій, ухопив її за плечі, немов давню знайому, і повів до столика з кавою та солодощами.

— Чому ж ви не попередили що тут дрес-код? — перекрикуючи музику, спитала Оля.

Чоловік зиркнув на її одяг.

— Немає тут ніякого дрес-коду. Хто як хоче, так і приходить. Можна і в джинсах.

Коли знову зазвучала музика, Віталій силоміць виштовхав Олю на середину танцмайданчика, де вже метушилося кілька пар, обхопив рукою за талію і повів у такт музики. Олю огорнув жах, вона злякалася, що про неї подумають, і відчула, що не може повторити жодного танцювального руху. За все своє життя вона ще не переживала такої ганьби. Років п’ятнадцять тому вона танцювала на дискотеках, але це були не танці, а довільне дриґання ногами й руками. Тож уперше пошкодувала, що не ходила в танцювальний гурток, як робили всі її однокласниці, й хотіла, щоб якнайшвидше закінчилася музика і вони повернулися до столика. Але танець чомусь тривав дуже довго. Так довго в її житті не звучала жодна музика. Кружляючи по колу, вони зіштовхнулися з немолодою парою — низеньким опецькуватим чоловіком і високою пані, що вправно погойдувала грубими литками. Ця парочка відскочила від них і опинилася в протилежному кутку імпровізованого танцювального майданчика.

— Не переймайся. На тебе ніхто не дивиться. Всі зайняті собою, — прошепотів Віталій.

Та Олі здавалося, що навіть із сусідніх залів усі повставали з-за своїх столиків, щоби подивитися, як незграбно вона танцює, а сміх, який лунав із найвіддаленіших закутків кав’ярні, спричиняв її недолугий танець.

Повітря в залі наелектризувалося, Оля відчувала його тремтіння. І ще вона відчувала долоню Віталія під своїм гольфом. Його рука була холодною, вологою і повертала її до реальності. Коли закінчилася музика, Оля прошепотіла йому на вухо:

— Мені треба вийти на свіже повітря. Тут душно.

— Ходімо в парк, — запропонував він.

— Тут є парк?

— Так, поруч.

— І що ми будемо там робити?

—Шукати проліски, — весело відповів Віталій.

Відповідь здалася їй недоречною.

— Але ж пролісків ще немає.

— Тоді я вас пофотографую. На мобільний.

Парк виявися порожнім. Фотографувати Олю він не поспішав. Замість цього спробував розстібнути їй куртку.

— Що ви робите?! — скрикнула вона.

— Мені здалося, вам жарко.

— Насправді мені холодно, — буркнула Оля.

Він зніяковіло відсторонився — і між ними запала мовчанка.

— Напевно, я не вмію спілкуватися з чоловіками, — сказала вона.

— Я помітив. У тебе хоч хтось був?

— Так. Двоє, — тихо зізналася вона.

— Так мало?!

— Хіба це мало?.. — прошепотіла вона.

— Он кицька! — раптом вигукнув чоловік.

— Де? — закрутила головою Оля, а він спробував розстібнути їй джинси.

— Що ти робиш?!

— Нічого, — відсторонився він.

— Де вона?

— Хто?

— Та кицька ж!

— Не знаю, — раптом збайдужів чоловік. — Це була невдала ідея прогулятися парком. Ходімо, я проведу тебе додому.

Від його слів Оля аж заклякла.

— Ми що, не будемо сьогодні займатися сексом? — спитала його, дивуючись своїй відвертості.

— Тут?!

— Навіщо ж ти презервативи купував?

—Я хотів купити їх разом. Такі, як ти вибереш.

Вона розгублено подивилася на нього.

— Зараз?

— Ні, в Черкасах.

— Чому в Черкасах?

— Бо це місто безмежного сексу. Там є один дуже цікавий секс-шоп, який тобі треба побачити.

— У Києві повно секс-шопів.

— Але то особливий!

— Ти там був? — з ревнивими нотками запитала Оля.

— Ні. Я понад ним проходив.

— Як це? Понад ним?

— Поїдемо я тобі покажу.

— Поїдемо, — погодилася вона.

 

3

Поскрипуючи, ліфт повільно спускався з останнього поверху старого готелю «Черкаси», що височів на центральній площі міста. Вони глянули один одному в очі та, не змовляючись, кинулися до сходового майданчика, стрімко піднялися на кілька поверхів і опинилися біля свого номера. Віталій відчинив двері, підхопив її на руки й поніс у спальню.

У номері було щось не так, але що саме, Оля не могла зрозуміти. Ніби все на своїх місцях, і водночас її щось насторожувало. Оля ні разу не ночувала в готелях і не знала, як там усе має бути.

Останнє, що вона встигла подумати, доки не затьмарився розум, що ліжко, на якому вони опинилися, схоже на музейний експонат і може розвалитися від найменшого поштовху.

Він зірвав із неї одяг і накинувся на її оголене тіло. Чоловік спітнів, часто дихав, і його пристрасть передалася їй. Вона злякалася, що вперше в житті відчула нестримний сексуальний потяг. Її ніби втягувало у вир, і вона віддалася його стихії. А коли все закінчилося, злякано запитала:

— А ти двері зачинив?

— Зачинив, — обняв її важкою рукою Віталій.

Оля подивилася на свій ліфчик, що висів на люстрі, і, повагавшись, заходилась його знімати.

— Що ти робиш?

—Т ерпіти не можу, коли все розкидане, — відповіла Оля. — Треба все поскладати.

Але в цей час у двері постукали. Чоловік підвівся, накинув на тіло халат і вийшов. Оля чула, як клацнув замок, він із кимось поговорив і знову повернувся.

— Нам зробили зауваження, що ми голосно кричали? — збентежено запитала вона.

— Тут знімають номери, щоб голосно кричати, — відповів Віталій.

— Що в тебе там?

У темряві не було видно, що він тримає в руках.

 — Постіль забули постелити, — буркнув чоловік.

Оля глянула на ліжко і лише зараз помітила, що воно було застелене тільки покривалом. Взяла з його рук постіль. Це були білі простирадла і наволочки. Таку постіль видавали в гуртожитках. Оля її не любила. Вона завжди купувала постіль із квітками або сердечками, тому мовчки кинула її на ліжко. Але Олю стурбував не так колір простирадл, як те, що вона навіть не помітила їх відсутності. Їй стало ніяково від стану, що охопив її, коли вона переживала миті шаленої пристрасті. Як же вона могла цього не відчути?.. Невже ні зір, ні дотик, ні нюх не могли їй підказати, що в ліжку немає простирадла? Чим же вона тоді все відчувала?..

— Не треба застеляти. Я сам застелю, — бубонів Віталій.

Але вона його не слухала. Знервовано заходила по кімнаті, і в темряві її бліда худа постать була схожою на примару.

Чоловік ухопив її за плечі, підвів до вікна, відчинив і висунувся на двір разом із нею. Оля подумала, як дивно виглядають дві голі фігури під місячним світлом у прочиненому готельному вікні. Однак вулиця була порожньою, і їх ніхто не бачив.

— Бачиш, там унизу, під нами? — показав їй рукою.

Внизу світилася вивіски кав’ярні і якоїсь крамнички з червоними сердечками.  

— Оце так ходити над секс-шопом. Він під нами.

Оля закивала головою. Їй вже було байдуже, і вона швидше хотіла сховатися в кімнаті.

Чоловік довго застеляв ліжко, а вона мовчки розглядала готельний номер, що не викликав у неї цікавості, але чимось же треба було себе зайняти.

Коли вони нарешті вмостилися в ліжку і вона підсунулась до нього ближче, щоб зігрітись, він різко відсахнувся і заходився замотуватися в простирадло.

— Я не звик, коли до мене підсовуються, — роздратовано пояснив їй.

Оля відсунулася від нього й відчула спустошеність і самотність. Спробувала заснути, але заважало хропіння чоловіка. Підвелась і побрела у ванну, де  увімкнула світло і довго розглядала себе в дзеркалі.

 

 

4

— Тату, вставай, — торсала батька за плече Ніна. — Мама повернулася.

— Що? Яка година? — сонно запитав Славко.

— Мама повернулася.

— І що?!

— Зачинилась у ванній. Ще зробить собі щось.

— Що вона там робить?

— Іди подивися. Вона зі мною не говорить.

Чоловік підвівся з ліжка, підійшов до ванни та загрюкав у зачинені двері.

— Не роби дурниць! Чуєш? Вилазь звідти!

— Я — грішна! Я зрадила тебе! — схлипнула вона.

Чоловік перезирнувся з дочкою, яка махала руками й тріпала головою, показуючи, що треба щось говорити.

Славко прокашлявся:

— Усі ми грішні. Вилазь!

— Ви не такі грішні, як я!

— Мамо, ти не грішна! — закричала Ніна.

— Ти справді так думаєш? Ти не дуриш маму?

— Ні! І тато так думає!

— Правда, Славику? Ти не думаєш, що я грішна?

Чоловік почухав вухо:

— Ну…

Ніна штурхонула батька в бік.

— Ну… я… — знову почав він.

— Ось бач, він думає, що я грішна!

— Ти що, здурів? — розсердилася на батька Ніна. — Хочеш, щоб вона там і далі сиділа?

— Нє, ти не грішна! Вилазь, кажу! І Ніна так думає.

— Я грішна! Грішна! — знову закричала Оля.

— Ось бачиш? Не допомогло, — сердито буркнув чоловік.

— Якщо ви мене пробачите, — долинуло з ванни, — то я вилізу.

— Ми пробачаємо, пробачаємо, пробачаємо! — в один голос закричали Славко з Ніною.

І тоді двері відчинилися, з ванної вискочила розхристана Оля. Ридаючи, впала в обійми чоловіка й доньки, і вони обережно повели її до крісла.

До світанку Славко з Ніною сиділи разом із нею, пили чай і запевняли, що вони їй пробачили. А вона з червоними від сліз очима присягалася, що більше ні на кого їх не проміняє.