«...Сьогодні тільки ми...»

***

Пітьма світів –

Сьогодні тільки ми.

Ти – мої музи.

Я – твої поети.

І серед всесвітів,

Холодних і німих,

Немає жодної знайомої планети.

 

Сьогодні ти моя,

І всесвіт – мій.

Сьогодні я тобі,

а не для когось!

І так підступно

змовились світи

Співати,

Звабивши на шепіт голос.

 

Сьогодні тільки нам

зорять святі.

Боронь планетам нашим

збавить лету.

Сьогодні тільки ми –

нема світів!

 

Ти – мої музи,

Я – твої поети.

 

ДІАЛОГ

Я подивлюсь тобі у вічі,

Ми розпочнемо діалог.

І, щоб знесилити мій відчай,

Мені тебе малює Бог:

 

Тонка душа – сполука ліній,

Сполука вільностей, думок.

І я завис на волосіні,

На зло усім пустелям змок.

 

Я подивлюсь тобі у вічі,

Заплаче зеленню весна.

А на душі завіє січень,

Завіє холодом? Хто зна?

 

І я тут, поруч із тобою,

В один сезон розквіт, засох,

І мов осліплений весною,

Мені тебе дарує Бог...

 

 

ANTE MORTEM

Вчепилась за небо сусідня вершина,

Сховалась земля від людей.

Всі сумніви знітила ніч горобина,

Буря

остання

іде...

 

Тихо... не видно ні болю, ні смерті,

Притих перед бурею ґвалт.

До раю рабам усі двері відперті,

Кров’ю

палає

асфальт.

               

Синій вогонь рубіконами сушить,

Тліють знамена вночі.

Жовтим, блакитним окроплені душі,

Чорним,

червоним –

мечі...

 

Дикий вогонь до кісток пробирає,

Ніколи ще так не горів,

Іде та секунда, коли і до раю,

Впустять,

нарешті,

рабів...

 

 

***

я у небо літав

мені різали крила

мені зрізали крила

і сказали – «лети».

 

та хіба може птах

обезкрилий летіти;

поза небом форсують

                               убивчі штики.

....................................

я хотів полетіть,

та обвили ніг квіти,

обернулись залізом

і вчепились землі.

 

я хотів полетіть,

та встиг скам’яніти,

і у небо пішли

не мої літаки.

....................................

я у небо хотів,

та, піднявши рук, падав,

рятівною марніли

                               зорі хижих вітрил.

 

мені зрізали крила,

та на місці тих саден

проростають надіями

паростки крил.

***

ми в механізмах –

беззубі й малі,

 

кожен твій крок,

нещадний і вбивчий,

лишає глибокі могили в землі,

лишає притоптані квіти

і вірші

 

кожен наш спогад –

ікона пустель,

кожен півкрок –

домовина примарі

 

лишай без кисню мої квітники,

лишай по веснах

бездушний гербарій.

 

 

***

коли дні рахуватимем разом,

ти живитимеш мій двигун.

стане руба останній пазл,

і слова наберуть вагу.

 

коли я цінуватиму дотик

не за камінь, а за плоти,

і акорди горітимуть всоте

твоїм подихом золотим.

 

я думки не проллю крізь сито,

я нових не візьму з полиць,

я краплинами буду пити

святу воду твоїх таємниць.

 

 

***

Я тебе не кохав –

Здалося!

Я тебе не любив –

Минай!

 

Мої квіти посохли в осінь,

Скам’яніла жива стіна.

.......................................................

Відхрестились рими зурочень.

На остінках серцеві раби

Поховались у кокони ночі.

Я кохав тебе чи любив?

 

Прогнили самоти помости,

Та чи вдосталь коханню трун?

Небо вдарило

                                колом шостим

Поспіралився вбивчо струм.

.......................................................

Тепер іншим серцеві кряжі

Прострумує твоя рука,

І хай той,

хто на шлях твій ляже,

Так, як я, тебе покоха...

 

НЕ ПИШИ МЕНІ

Не пиши мені – все забудеться,

Все згорить у безжальнім вогні.

Засіріють розбарвлені вулиці,

І погаснуть розпалені дні.

 

Не пиши мені – лист загубиться,

Я не буду читати до дір,

Не розпалять мене і губи ці,

Що ставрують червоним папір.

 

Не чекай мене – я примарою

Загубився в минулій імлі.

Тільки спогад про мене маревом

То горів, то безжалісно млів.

 

Не пиши мені давнє датами,

Серце – в’язень колишніх вистав.

Не пиши мені... я ридатиму

З кожним випитим словом листа...

 

 

ПОСЛАНІЯ

Риплять важкою слово-тонною

В чернетку складені слівця,

А я цілую, дурень, скронею

Ледь гострий кінчик олівця.

 

А я пишу тобі «посланія»,

Графітом писані листи,

Порожні рими

                ллють

                надіями

В робочий стан мене ввести.

 

З’їдають серце рими зношені

І витанцьовують англез,

Тобі дійдуть мої «посланія» –

Німі,

                порожні,

                               без адрес...