«Усе добро своє залишу ближньому...»

ВОЛОДАР ДУМ

 

Усе добро своє залишу ближньому,

бо все, що мав, то сотворив не я.

І слово це у мене від Всевишнього,

нехай святиться лиш Творця ім’я...

 

Добірні зерна – думки траєкторія.

Ще зріє лан, не скоро ще жнива.

...Поезія – то волі територія,

у ній людина духом ожива.

 

* * *

Все таке продажне і дешеве,

на вітрині тіло і душа.

Не цілунки ваблять – „баксів” шелест.

На панель дитина вируша...

 

Обпікає світ мене жорстокий,

час тенета розставляє всім.

Люди йдуть у пастки. Боже, доки

сипати будем на рани сіль?..

 

Срібняками тішимось, як Юда,

п’явкою чоренний гріх пристав.

Душі йдуть на плаху, а не люди...

Тільки жаль розп’ятого Христа.

 

* * *

Помилуй мене, Отче, що єси...

І воскреси не в сні, а наяву.

...Мене живцем, було, кусали пси

і гризли до костей, а я – живу!

 

А я живу, бо ще не судний день,

бо в пеклі зла не час душі палати.

Не буде правди на Землі й ніде,

як правитимуть Всесвітом пилати.

 

Помилуй грішних, Господи, й прости,

хоч прощення благати нам не гоже.

Над банями церков блищать хрести,

та чи горить у душах Слово Боже?..

 

Не докір... То дзвенить моя сльоза,

котра вночі та вдень лупає тишу.

Народе мій, я ще не все сказав,

то сповідь серця у піснях залишу…

 

* * *

Медовий час…

Медовий Спас —

він моїй долі дав початок.

Спочатку був іконостас,

батьки, Вкраїна і Тарас…

І святість в погляді дівчати.

 

Медовий Спас…

Медовий Спас —

оберігав мене у герці —

це з Неба мій дороговказ:

йти з вірою (не на показ!),

зі світлом Господа у серці.

 

 

Волошки

(Пісня)

Пригадай собі волошки, наші квіти,

як твоє волосся пестив ніжний вітер…

Вів за обрій п’яну ніч тверезий ранок.

Все минуло… Залишилась в серці рана.

 

Все минуло, все було, як постріл з лука,

а стріла ще й досі в серці — біль розлуки.

Під вінець ідеш ти з іншим — я не проти.

Та навіщо на весілля мене просиш?

 

Не покáжу свого болю анітрошки.

На весілля принесу тобі волошки.

На очах твоїх бриніли срібні сльози.

Вже між нами — заметілі і морози.

 

Йдеш заплакана до шлюбу. Віє вітер,

він за мене тобі сльози ніжно витер.

А як будуть синьоокі в тебе діти —

пригадай собі волошки, наші квіти…

* * *

Ти така, як усі. Тільки очі — замріяні ночі.

Ти така, як усі, та твої найсолодші уста.

Ти така, як усі… А я більше нікого не хочу,

бо в любові лиш ти незрівнянна княгиня свята.

 

Ти така, як усі. Тільки ти серед інших — єдина!

Ти така, як усі, лишень рівних з тобою нема.

Ти така, як усі, просто вірність твоя лебедина

зігріває обох — й відступає розлуки зима.

 

Ти така, як усі. Але жити без тебе не варто.

Ти така, як усі, та без тебе сади не цвітуть…

Ти така, як усі, лиш кохання жаркіше, ніж ватра.

Не така ти, як всі…

                  Ти — мій скарб і життя мого суть.