«Усе добро своє залишу ближньому...»

ВОЛОДАР ДУМ

Усе добро своє залишу ближньому,

бо все, що мав, то сотворив не я.

І слово це у мене від Всевишнього,

нехай святиться лиш Творця ім’я...

Добірні зерна – думки траєкторія.

Ще зріє лан, не скоро ще жнива.

...Поезія – то волі територія,

у ній людина духом ожива.

* * *

Все таке продажне і дешеве,

на вітрині тіло і душа.

Не цілунки ваблять – „баксів” шелест.

На панель дитина вируша...

Обпікає світ мене жорстокий,

час тенета розставляє всім.

Люди йдуть у пастки. Боже, доки

сипати будем на рани сіль?..

Срібняками тішимось, як Юда,

п’явкою чоренний гріх пристав.

Душі йдуть на плаху, а не люди...

Тільки жаль розп’ятого Христа.

* * *

Помилуй мене, Отче, що єси...

І воскреси не в сні, а наяву.

...Мене живцем, було, кусали пси

і гризли до костей, а я – живу!

А я живу, бо ще не судний день,

бо в пеклі зла не час душі палати.

Не буде правди на Землі й ніде,

як правитимуть Всесвітом пилати.

Помилуй грішних, Господи, й прости,

хоч прощення благати нам не гоже.

Над банями церков блищать хрести,

та чи горить у душах Слово Боже?..

Не докір... То дзвенить моя сльоза,

котра вночі та вдень лупає тишу.

Народе мій, я ще не все сказав,

то сповідь серця у піснях залишу…