Вірші

Справжні друзі

Мишко з Максимом – вірні друзі,

Насправді, нерозлийвода.

Вони відомі всій окрузі, –  

Їм спека й холод – не біда:

Гасають на велосипеді,

То в мандри йдуть довкіл села…

То «зависають» в Інтернеті,

Дарма, що швидкість замала.

Знайдуть в кар’єрі стару нірку,

Чиєсь гніздечко серед трав,

Чи отакенну круглу дірку –

Мабуть, павук тут побував.

Один без одного – нікуди,

Чи на гурток, а чи в похід.

 ­– Оце так друзі! – кажуть люди

І посміхаються їм вслід.

Мій сон

Хочеш вір, а хочеш – ні, дивний сон наснивсь мені:

Ніби я лечу в ракеті до незнаної планети.

Чорний Всесвіт не лякає, він – чудовий, меж не має!

Я довкола роздивляюсь, все помітити стараюсь.

Он усміхнений дивак робить лапою отак, –

Він привіт свій посилає, а кому – і сам не знає…

Я йому також махаю й «поцілунок» відправляю.

Та ракета далі мчить – я в садочку вже за мить.

Все у ньому кольорове: синє, жовте, веселкове.

Кожна квітка ротик має й ніжним голосом співає.

Серцю любо-любо стало, наче сонце засіяло!

Я до квіточки схилилась і –  на ліжку опинилась…

У селі

Справжнє свято у Ганнус, –  

Їде в гості до бабусі,

У Калинівку, село,

Що над шляхом пролягло.

Див у ньому – не злічити:

Можна босоніж ходити,

З кроленятами погратись

І в лимані покупатись.

Бабця здоїть свою Лиску,

Молочком наповнить миску