пятница
Вірші
* * *
Я яблуко рожеве і прекрасне
розвіє вітер у сумнім танку
торкнеться серця і у небі згасне
прекрасну мить не виплесне в імлу
рожеву мить розвіє вітер снігом
розмете рознесе і облетить
ти сон свій в часі не затримуй бігу
і променя леління не спали
ці водограю очі пахнуть медом
і лоскотання снігу тільки мить
ти знаєш бризу в лялі нам не треба
і сніг прозорий уві сні дзвенить
Ван Гога велич срібна і прекрасна
й до Бога далечінь як в хмарі день
прожий цю мить вона на жаль прекрасна
до шляху в слові вкороти пісень
ця пісня називається лілея
цей білий сум наснить тобі вночі
цей блиск не гідний серця Прометея
цей блиск не тоне а дзвенить в імлі.
* * *
Прозора павутинка дня насниться ночі
ці очі розлетять у хмарі день
де хочеш а ти хочеш до півночі
співай собі сама своїх пісень
прозора павутинка дня на хвилі тане
прозора віддаль - віддиху луна
ти знаєш буде день коли не стане
і будеш ти як ніч сама й одна
я вітру в небі не розкрию очі
я в серці віддих не знайду ключа
я плачу й сонцю промінь не наврочу
я серцю й в очі не найду ключа
ця мова соколина й соболина
це небо крає очі в небі день
тінь Того хто розквітає в розмаї
не вистачить тобі своїх пісень.
* * *
Рожевим падолистом в очі неба
рожевий сніг як попіл уві сні
нам треба нас а може і не треба
згадай як в часі ти без слів бринів
рожево стелить сніг у хмарі ночі
рожевий попіл в світанковій млі
ти сам собі не вірячи наврочив
рожевим смутком застелив поріг
а яблуня як світло і рожева
а кінь із яблук очі стелить вдень
заквітне сонях світло й яблунево
і нам під ноги лишить свій поріг
в порозі сонця не знайдеш до скочу
в дорозі коню не розплетеш час
і молишся метеликам до ночі
і просиш не за всіх і не за нас
я лелі розповім тобі про казку
я срібним дзвоном розпорошу час
як вчасно може і до сну невчасно
а день – це нескінченний ловелас.
* * *
Прозорий усміх дзвоном стелить очі
прозорий день як час для всіх вітрів
я знаю я на каві не наврочу
тобі я подарую що зумів
а їжачків турботлива низинка
обплутує як сонця аметист
я випита й заплакана хмаринка
я кочуся й напроочуюю вниз
я сірий кінь в веснянім блуді ночі
я сірий день руками розведу
а в пні очі теплі і наврочі
прозорим світлом котяться в імлу
рожевий кінь ти де тебе шукаю
тебе чекаю плачу і зову
сама не знаю вітром привітаю
і світла променів не золоту трубу
дзвени втікай це ніч не передчасна
прозорий день ти усміхнись мені
і розцвітуть піони не завчасно
я ночі не досхочу натягну.
* * *
асфальтовим стіканням до світання
ти слухаєш у ночі шум машин
як моря не до берега вітання
ти будеш з ним ти будеш з ним
я буду з ним я знаю та ніколи
я не повірю в цей облудний час
У часі променя леління до окола
до ока світло світлий ловелас
тобі не вірю шум машин шумить сильніше
до броду входу не знайшов я хочу час
щоб рухався терпкіше
Щоб народився він і в день пішов цей час
такий тугий і круговертий
ця ніч така розвіяна в імлі
я хочу будь з тобою не відверта
тобі в мені а не тебе в собі
стікає ніч асфальтовим шуминням
ховає усміх в посмішці Золя
я золотого листя шумовинням
я втрачена і знайдена вода.
* * *
класична поза вимагає правил
я в русі бачу колір кольорів
а хто цей сніг не потопить за право
ти хтів горіти ось уже й згорів
та вночі рахувати зорям очі
невдячна справа а у слів синець
прозора казка розпиває клоччя
завдячуй справа й розкришив вінець.
* * *
Ці звуки розквітають в сні лілейно
Я в шумі чую шепіт кольорів
Рожевою сорочкою багряно
Ти в цьому світі встиг зробити що зумів
Ти полум’я пахучий полумнятиць
І у весні гарячий зорепад
Та пам’ять не умре і не зав’яне
І не втече у зорі невпопад
А світанковим степом до світання
Я розлітаюсь осінню в імлі
Від осені світання до чекання
Я чую в звуці шепіт кольорів
Я розвіваю думку світанково
І не заплаче уві сні галча
Цей світ ще не назвався кольорово
Цей світ до долі долю витрача.
* * *
Кожен раз забуваючи промені сонця
Ти шукаєш в пітьмі порятунку від себе
Я розібрана арфа мені до віконця
Ти прийди ти прийди я чекаю на тебе
Ти мій сон уві сні подаруй акварелі
Що на струнах за граю всіма кольорами
Я забута стеблинка маленька піонка
Я кульбабка не дим а туман поміж нами
Розбираючи сум попиваючи каву
Я іду крізь туман до катівні у небі
поглинаючи щастя сумними ковтками
Чи простиш ти мені я чекаю на тебе
Ти мій принц яснокрилий стремління любові
Переможе усе навіть гріх невідвертий
Паралелі ночей я не ходжу до школи
І мій дотик чарівний й сі двері вже сплять.