Вірші

Сергій Булат

Місяць і Зоря

До місяця, до ясного

Прийшла в гості зоря.

Без тебе, без прекрасного

Життя нема, й згоря…

 

У небі нас мільйони,

А ти такий один —

Холодний і без жо́ни

Серед нічних годин.

 

Люблю я милуватися

Тобою вдалині,

Як тільки укриваються

Десь сутінки нічні.

 

Але додолу тягне

І в сон глухий несе,

Ніч ковпака одягне

І в сні потоне все.

 

Я зранку знову схожу

І в повний зріст встаю.

Побачити не можу

Я вроду вже твою.

 

Куди світить не знаю,

І як тебе знайти.

Десь в далині шукаю,

Пів неба перейти.

 

То маревом ти з’явишся,

У небі серед дня,

То в хмарах заховаєшся —

Робоча метушня.

 

Чому ти все втікаєш?

Чому завжди один?

Любові ти не знаєш,

У небі між вершин?

 

Я в жарі народився,

Біля Землі свої.

І з нею одружився,

Пройшли віків строї.

 

Був жар і клекотало,

І в мене і в неї́.

Але з роками стало,

Пішло по колії.

 

Вона цвіте і родить,

Я сон їй стережу —

Чого за дня не зробить,

Я в ніч допоможу.

 

Нехай вона не гріє,

І тільки вод блакить,

Від неї серце мліє,

Нічим не заполонить.

 

Зірки горять згорають,

А Місяць не один —

З Землею любо глянуть

Не лічать час годин.

Грудень 2017

 

Війна і заздрість

 

Журба з журбою ходить

І не спасти біди.

І хліб уже не родить —

Танків самі сліди.

 

Війна похоронила

І снігом замела,

Останню душу вбила —

Життя перевела.

 

І не знайдуть радари

Ознаки тут життя —

Поклали нам варва́ри

Свій слід на покуття...

 

Журба з журбою ходить,

Відводить очі він.

«Я не хотів» — підводить,

Але вже дзвонить дзвін...

 

Братів похоронили,

Всіх тих, що полягли.

І край оборонили —

До миру відтягли.

 

Принесли зло зі сходу,

Із брудом завезли.

І для свого народу

Зав’язані вузли.

 

Цвіли тут білі вишні,

Росли пишні́ сади.

У селах була тиша,

А зараз — гук «арти́».

 

Зараза тут зростала

І до сих пір росте,

Щоб всунути кинджала

Як тільки проросте.

 

Зараза та є заздрість —

Страшна людська напасть.

Щоб схоронити радість

І волю в нас украсть.

 

Жили у мирі злагод,

Ділили черствий хліб.

Пройшли роками пагод

І мав хто що наскріб.

 

Коли ми розділились,

І свій обрали шлях —

Ви просто обізлились,

Бо в них буде свій дах.

 

Все знищено і спалено,

Пухлину щоб створить.

Руїнами завалено —

Вогонь вражди горить.

 

Не жити вам у спокої,

І бути краще нас —

Із-за стіни високої

Не випустимо вас!

 

Але біда не в горі,

І не в тому́, що злить:

А в тім, що в власнім дворі

Зараза теж сидить.

 

І боронити важко.

Ще важче не продать,

Коли народ, як пташк

Аби все обідрать!

 

Іде війна на сході,

Тримайтеся, брати —

Стоїть журба на вході,

На виході — кати.

 

Питання тільки часу,

Терпіння і межі.

Критичну нашу масу

Зібрали би мужі.

 

Коли буде підтримка —

Єдина буде рать,

Не стане вже затримка:

Не будуть продавать.

 

Не пропустить, не згайте

Оту чарівну мить,

Коли той півень — заздрість —

Додому полетить.

2017

 

Не вмирають майстри…

(Іванові Драчу)

Умирають майстри…

Не загине у вічності слово!

Життя згасли костри,

Проте жаром ще тліти багрово.

 

В тому жарі — слова,

Думки майстра, в надію сповиті.

Поховає вдова,

Та у книгах йому жити в світі.

 

По них — вчити дітей:

Яким майстром, як він, — іще стати!

Світ позбувся ідей

Їхній зміст, утім, не сховати.

(Червень 2018)

 

Три сестри

Три сестри сиділи зранку

Біля батька, що вмирав.

Сльози лили на світанку.

На кого їх покидав?

Матір вмерла зовсім рано,

Їм господарство здала.

Жити в мирі, вести вправно

Всі діла заповіла.

Батько довго теж тримався

Та не витримав свавіль.

Хоч за справу кожну брався

Кинув його важкий біль.

Що ж тепер будем робити,

Хатні справи як вести?

Батька треба хоронити,

Домовину ще знайти.

Сестри радились недовго —

В сварку швидко перейшли.

Та ділити статку свого

Стали при живім вітці.

— Що ж ви робите, ви, діти?

Вам ще жити тут роки!

Чи то ви готові вбити,

Втратити життя соки́?

Старша похапцем піднялась,

Каже: «Батьку, хоч би як,

Я багатша й обіцялась

Мало мені — треба всяк!».

Менша також, ніби збоку,

Старша скаже — ро́бить теж.

Лиш середній терпіть року —

Годувати батька тре’ ж...

Так живуть нащадки-руси:

Київ-батько й не помре!

Та в традицій давніх дусі

У сім’ї війна іде...

Листопад 2018

 

* * *

Такі прості, буденні речі…

 

Дуже приємно, коли тихо.

Лежиш ти поряд, на плечі.

Десь там надворі мороз диха,

А тут так затишно вночі!

 

Такі прості, буденні речі,

Але ж як холодно без них —

Сумний і одинокий вечір

Серед зими суцільних криг.

 

У ковдру ніжно загортаю,

Щоб холод не сполохав сон.

Приємний він, я відчуваю —

Посмішка сяє з твоїх скронь.

 

Проснешся тихо й непомітно

Очі розплющиш, обіймеш.

Вітає погляд так привітно,

Ніби зустрілись вперше, вже ж!

Грудень 2018

 

* * *

 

Ти усміхнись у вічі злові…

Ти маєш десь в своєму серці

Зернину прояву добра

Чи може злість частоти, герці?

Відповідь є: емоцій гра.

 

Ти усміхнись у вічі злові!

У голос «Дякую!» скажи.

Дозволь тому простому слові

Розбити мерзлії кряжі!

 

Так, може, й діяти прийдеться,

Свою обитель захищать —

Нехай в добрі енергія займеться

Не дасть таким, як злії, стать!

 

We are lucky ones!

We are lucky ones to be together.

We are lucky ones to sing a song.

Doesnt matter what kind of weather,

When the world to us belongs!

 

We are happy to love each other!

We are ones who enjoy the life.

Being a son or being a father

Proud thing as being a wife.

 

Love is always flying around,

You just need to take look.

Get to sky and lose the ground.

It will change the way you go.

 

May 2018