Вірші

CASANOVA’S LIST

я стіл накрию у вітальні гостям

я витягну свою найкращу сукню

і о годині так приблизно шостій

виделкою об пляшку дзвінко стукну

 

дзюркоче цівка сивої горілки

на тріснутому блюді — смужка клею

а скільки їх запрошено а скільки -

полічимо на пальцях однієї

 

я вибрала для кожного з них місце

критерій взявши лиш хронологічний

— заходьте — не баріться — лютий-місяць

тут холодно і дме зі шпарок вічно —

 

згорілі дрова чорне попелище

вони також одягнуті у чорне —

і той що біля мене сів найближче

і той з яким не склалося повторно

 

і ті обоє з пухом над губою

що одночасно кажуть «вечір в хату»

але не зачиняють за собою

бо ще за ними сніг іде лапатий

 

я позсуваю аж перед світанком

стільці примерзлі мертво до підлоги —

порожні тарілки порожня склянка

і протяг наче не було нікого

 

 

Венера в хутрі

літо а шибки чомусь крижані

пізній будильник горланить завзято —

треба суворо його покарати

— може і треба а може і ні —

 

шафа скрипить — їй цілісіньких сто

тхне нафталіном лавандою пилом

заяча шапка дві шкірки шиншили —

звідки цей мотлох не знає ніхто

 

все віднесу на найближчий смітник —

хай хоч комусь у житті пригодиться

тільки старий кожушок із лисиці

мабуть спасеться єдиний із них

 

в спеку липневу він зайвий — аж ось

градус впаде і накину на плечі —

майже роздягнута — гола — під вечір

в хутрі рудому читатиму щось

 

ніч промайне мов її не було

книжку закрию а завтра спочатку

ходять під вікнами спиті безхатьки —

тане від п’яного дихання скло

* * *

що там обіцяють — холоди чи спеку

о котрій сьогодні литися почне

нібито до літа зовсім недалеко

а немає сили навіть на дрібне

 

на холодне ліжко завалюся трупом

думатиму думи а тоді думки

про помитих щойно тарілок три купи

і чотири купи тих що навпаки

 

хай собі надворі вітер гне антени

і ревуть сирени кинутих авто —

прихилю нарешті голову смиренно

до подушки зліва де не спить ніхто

 

хай за ту годину поки подрімаю

стане все на місце як було давно —

чайник на конфорці два горнятка чаю

синява екрану — вицвіле кіно

 

я прокинусь різко — від глухого звуку

човгання чиїхось грубих підошов

вистрибну з-під пледу з шиб зітру пилюку —

дощ почався вчасно дощ таки прийшов

 

* * *

цього разу синоптики майже вгадали — мороз

не протримався й тиждень і знов під підошвами мокро

лиш сніжинки летять — їм байдуже — прогноз — не прогноз -

на базарні лотки де лимони картопля і морква

 

я постою у чергах — я долю шукаю лиху

я знайду її точно в котрійсь із залюднених точок

обманіть мене всі ну і той що найбільший брехун

хай знічев’я мене обмане ще одненький разочок

 

хай горбата жебрачка за руку вхопивши мені

наворожить про зірку що світить а згасне раптово

та в пророцтва циганською мовою — навіть страшні -

все одно не повірю тому що не знаю ні слова

 

я ходитиму колом з порожньою торбою я

вже нічого мабуть не знайду-не придбаю до свята

зачиняється ринок і жовтим неоном сія

цифра «нуль» на вітрині де гральні стоять автомати

 

і можливо аж вдома ковтаючи пійло руде

і на рік що надходить програму складаючи звикло

я побачу — годинник нікуди чомусь не іде

а на лівій долоні всі лінії повністю зникли

 

ЗА РІКОЮ В ЗАТІНКУ ДЕРЕВ

1

тиха вечірня дитяча площадка

вітер гойдає верхівки дерев —

листя обірване стелиться гладко

кашель запалене горло дере

          

тридцять і трохи — хай паспорт розкаже

хто я і що я і навіть про ці

в мене за спиною клапті пейзажу

і про перстеник на правій руці

 

з дому втекла і радію лукаво

всіх обману — обмануся сама

хто там шукає на мене управу —

права й управи на мене нема

 

поки набридне чи поки задубну

поки є гроші в глибинах кишень

— тихо риплять розпанахані дупла

вічко шпаківні неначе мішень   

 

жовтий ліхтар то запалиться хутко

то без причини загасить вогонь

і до останньої нині маршрутки

мов до зими — дві хвилини всього

 

2

чорні вільхи тонесенькі мов олівці

ідентично обрізані лисі

ніби хтось їх намовив постригтись в ченці

і усього мирського зректися

 

ну а ти ще патлатий — сховавшись в каптур

кільця диму пускаєш спроквола

тане крига а з нею підніжжя скульптур

франца йосифа і дискобола

 

ти чекаєш на мене — зухвалий хлопчак

ти мене завоюєш сьогодні

я тебе не люблю та нехай буде так —

ми і воля — звичайно господня

 

сизий острів асфальту в розталій воді

де-не-де одинокі машини

набери мене раз потім два — а тоді

не спиняйся ані на хвилину

 

та коли я дістануся місця таки

рукавиці знімаючи мокрі

вже нікого не буде — лише двірники

і не чутно нічого як окрім

 

дзеленчать ледь зачувши легенький мороз

їхні відра крихкі від корозій

як в тумані наосліп повзе сміттєвоз

і змітає усе по дорозі

 

3

так і треба — спека тридцять два

так і буде — вигорілі коси

терпко пахне скошена трава

радісно гудуть над нами оси

 

маєш волю маєш і мене

маєш в сумці яблуко червоне

не забудь лише про головне —

вимкнути свідомість телефона

 

може тут залишимось чи як

первісно-общинно заживемо —

хліб і риба хижа із гілляк

і ні згадки хто ми що ми де ми

 

а вода розбурхана аж страх

обмиває прибережні плити

і велосипед у бур’янах

з колесом валяється пробитим

 

і так легко — вперше за віки -

ні про що не думати — бо нащо

в затінку дерев біля ріки

тих які не названі ніяк ще