«Як Мишко «мертву голову» переміг», оповідання

Мишко мріяв стати пілотом чи моряком, або ж, насамкінець, бізнесменом. А татові дуже хотілося, щоб він перейняв його справу. Та Мишко навіть трішки соромився того, чим займався батько. Он у Миколи тато — ветеринарний лікар, нещодавно він їхній цуценяті життя врятував. Мама Олесі — педіатр, у неї Мишко сам лікується. А в Сергієвого батька взагалі найкраща професія: він — далекобійник, величезні фури по країні водить, а інколи й за кордон. «Та й бізнесменом непогано бути, — мізкував собі хлопець. — Взагалі нічого робити не треба: керуй собі та й годі!».

А в Мишка тато — бджоляр-пасічник. Жодної романтики! Щоправда, від тата завжди пахне медом і ще чимось невловимо приємним. Певно, квітами, — міркував собі хлопець. Але Михайлові все ж більше подобався запах машинного мастила. Словом, Мишкові не вдавалося похизуватися перед однолітками чимось незвичайним. А так хотілося…

Михасів татусь аж ніяк не переймався синовими тривогами. Навпаки, він говорив про себе:

— Я й лікар, і ветеринар, і бізнесмен одночасно.

— Еге ж, — подумки сперечався з ним син, — і космонавт із моряком!

Узагалі, Мишко любив бувати в тата на пасіці. Перед входом туди вони ретельно мили руки. І крий Боже квітковим милом — щоби бджоли Мишкові руки з квітами не переплутали! Краще звичайним, дитячим. На голову у Мишка є справжній капелюх пасічника — з сіткою, щоб не вжалили.

— Як у якоїсь пані — з вуалеткою, — підсміювався з себе хлопець. Але зняти цю «прикрасу» не наважувався — з бджолами жарти погані!

Вже підходячи до пасіки, Мишко почув гудіння: над пасікою крутився чималий рій. Раптом найбільша бджола впала на товсту яблуневу гілку, а інші зібралися навкруги, утворивши величезний живий клубок.

— Матінко Божа! — сплеснув у долоні тато. — І як це я проґавив? Молода матка вилетіла і рій за собою вивела. Добре хоч у своєму садку сіла. Зараз спробую молодий рій до нового вулика пересадити. Швидше, сину, неси коробку, а я розбризкувач із водою візьму, щоби вони трішки охолонули!

Однією рукою тато почав поливати рій холодною водою, а іншою тримав коробку під гілкою. Зненацька він одним невловимим рухом змахнув бджіл у коробку і швидко закрив її кришкою — жодна комаха не випорснула!

— Ого! — захоплено вигукнув Мишко. — І як це тобі вдалося?

— Нічого такого! Під струменем води бджоли стали важкими й неповороткими. Та головне, що сама матка впала в коробку й не злетіла вгору.

— А якби злетіла, то що було б? — зацікавився хлопець.

— Бджоли податися б далі, в мандри. Десь у лісі могли б оселитися, чи інший пасічник спіймав би.

— То ти просто дресирувальник комах! У цирку не думав працювати?

— Е, ні! То зовсім інша справа. А на своїй ниві я справжній професіонал — куди там тим циркачам?!

— І правда... Цікаво виходить, — міркував хлопець, — матка у бджіл ніби як командир.

— Так, справжній командир. Буває, що їх до ста тисяч у вулику живе!

— Нічого собі! І вона справляється?

— Так, бо вона їхня мати й королева. Всі бджоли їй підкоряються.

— А батько в бджілок є?

— Є, звичайно. Його трутнем називають.

— О, знаю-знаю: трутнями у людей нероб дражнять. А чому так? Хіба трутні нероби?

— Ну... якоюсь мірою. Бо вони тільки для продовження роду потрібні. А так трутні нічого більше й не роблять, лише їдять та відпочивають. Але не поспішай їм заздрити: восени бджілки трутнів з вулика назовні виганяють. А без жала та хоботка вони на вулиці швидко гинуть. Так повелося!

— Тату, а чому ти в бджолярі подався, адже ти в минулому був військовим? — несподівано запитав Мишко.

— Тут нічого дивного немає. Бути військовим непросто: постійні стреси, тривоги, недосип. А на пасіці — майже санаторій. До речі, раніше старі козаки, йдучи на відпочинок, часто вибирали собі життя на пасіці. Це давало їм спокій і налаштовувало на роздуми. Між іншим, у лісових бджіл менше шансів на виживання. Адже медок багато хто полюбляє. Той же ведмідь, коли знайде борть, не заспокоїться, поки його повністю не зруйнує. А пасічник любить своїх бджілок і не дасть їм загинути передчасно. Ну, то добре, я сьогодні на полювання збираюся. Зі мною підеш?

— На ведмедя? З рогатиною? Залюбки!

— Не на ведмедя, звичайно, і без рогатини. Але треба відігнати нічних метеликів «Мертва голова». Бо внадилися мед красти.

— Добре, тату, звичайно я з тобою.

Мишко відповідально підготувався до «полювання»: хто його знає, як піде — а що, як та «Мертва голова» за пазуху заповзе?! Мишко аж здригнувся від своїх фантазій! По столу бігав місячний зайчик. Хлопець схилився головою на стіл, пильнуючи за ним…

Аж раптом трапилося щось незвичайне: стіл став величезним, просто гігантським, стільці також, а сам Мишко раптом злетів під самісіньку стелю і позирав на цю чудасію згори! За спиною тріпотіли легкі крильця. Мишко зрозумів, що він — це не він, а звичайнісінька бджілка. Хлопець навіть знав, що її (чи його?) звати Майя. Чому Майя — він і сам не знав, але був у цьому впевненим. То хто ж він — Майя чи Мишко? А що, як він трутень? Бджілка позирнула на своє черевце і заспокоїлася, бо жало було на місці. Пора й на ночівлю. Всі заразом бджілки ніколи не сплять: треба й гігієну підтримувати, й молодь годувати, й вулик провітрювати — роботи на всю добу вистачає.

Тільки-но сонечко зазирнуло до вулика, як прокинулася вся бджолина сім’я. Майя з самого ранку хутко взялася до роботи: її першими обов’язками було годування личинок. Он вони, в своїх комірках сидять, товстенькі білі черв’ячки, — порцію їжі чекають. Майя знала, що їх треба годувати сумішшю меду з пергою. Робочих бджілок годують шість днів, а трутнів — сім. Потім годувальниця закоркує комірку восковою кришечкою. А личинка сама собі сплете кокон і перетвориться на лялечку. Ще декілька днів — і з кокона вибереться чудова молода бджілка. А ось майбутню матку треба всі сім днів годувати винятково маточним молочком! До годування королеви Майю ще не допустили — молода, хай на робочих бджілках тренується…

За тиждень бджілка вже перейшла до інших обов’язків: тепер вона виділяла віск та будувала стільники. Що довше жила Майя в вулику, то більше обов’язків засвоювала: через кілька днів вона вже приймала нектар від бджілок та утрамбовувала пилок…

І ось вона доросла вже до медозбірні. Як бджілка про це дізналася? Зовсім просто. Одного чудового дня Майя подивилася на чудернацький таночок бджілки-розвідниці. Ще вчора він здавався їй суцільною за́гадкою, а сьогодні Майя зрозуміла, що на сусідньому лузі розквітли чудові квіти, повні нектару. І там ще нікого немає — ні бджіл із чужої пасіки, ні нахабних ос, ні важких велетнів джмелів. Майя весело знялася в повітря і чи не вперше відправилася в політ.

Але й натомилася ж Майя на цих тяжких медозборах! Та настав час переходити до інших обов’язків. Відсьогодні вона — охоронниця. Її робота тепер не така вже й складна, проте дуже відповідальна. Зранку разом із по́другами їй довелося боротися з грабіжницею-осою. По́други допомогли — спіймали злодійку, ще й нажалили. Жива, але паралізована, вона лежала на дні вулика. Аж три бджілки тягли їх до виходу — адже оса майже вдвічі більша за них!

Іноді їй здавалося, що колись щось в її житті було не так. Наче вона була великою істотою з двома ногами та без крил, та й ім’я мала інше. Але за роботою ці дурниці вивітрювалися з пам’яті швидше, ніж вона здатна була їх зрозуміти…

Настав вечір. Майже всі бджілки повернулися до вулика. Але охоронниці повинні й вночі вартувати. Тож Майя сіла біля входу в будиночок і пильнувала, щоб жоден злодій до нього не втрапив. Раптом поряд м’яко прошелестіли крила й коло льотка заклякло страховисько. На Майю зі спини мандрівниці дивився грізний череп.

Жоден охоронець навіть не ворухнувся, адже від цієї істоти пахло їхньою мамою! Одна лише Майя якимось сьомим чуттям розуміла, що це не бджолина королева, але вона також не зрушила з місця, доки це страховисько не зникло в льотку. Сторо́жа спокійно походжала біля входу у вулик, та Майї не сиділося. Вона не витримала й вповзла до будиночка.

Метелик «Мертва голова» — а це був саме він — спокійно сидів біля стільників та наминав мед! На очах комірки спустошувалися — вже з десяток спорожніли. Але ж… від метелика так пахло мамою!

Раптом щось пронеслося в голові бджілки і наче полуда впала з її очей! Це не матка, це зовсім не їхня королева, це — звичайний злодій, що заслуговує на покарання! Бджілка задзижчала голосніше й загрозливо виставила своє жало. Стривожившись, метелик утратив можливість виділяти запах бджолиної королеви, й інші охоронці теж побачили, кого вони оце впустили. Без жодних вагань вартові спільно накинулися на грабіжника. Бджоли падали мертвими, але на їхнє місце ставали інші…

Ось і все. Майї доручили виконати останню місію — викинути нахабного грабіжника з дружньої домівки. Бджілка з останніх сил підтягла важкого злодюгу до краю будиночка, не втрималася і… полетіла разом із ним додолу.

Мишко прокинувся від гуркоту та з подивом роззирнувся. Він помацав себе — ані крилець, ані жала. Та й меблі були відповідними до його зросту. Хлопець зрозумів, що це він гепнувся уві сні зі стільця. Але чому він не в ліжку?

— Полювання!

Як же він міг заснути? Сьогодні ж вони з татом мали полювати на нічного метелика — того злодюжку, що краде мед у бджіл на їхній пасіці!

Хлопець перевів погляд на підлогу. Під стільцем лежав нічний метелик «Мертва голова». Крила в нього аж лисніли від меду. Хлопець відразу згадав усі свої пригоди. Тепер він зрозумів, як втрапляв метелик у бджолиний будиночок. Тато має про це знати, адже він ніяк не міг второпати, чому охоронці пропускають ворога!

— Доброго ранку, соню-фасоню! Ти все проспав!

— А ось і ні! Я був робочою бджолою та прожив усе її життя. У вулику дуже цікаво! Але я бачив там і млявих бджілок. А вони також, як і люди, хворіють?

— На жаль, так. Але я їх досить успішно лікую.

— Як ветеринар! — підхопив Мишко.

— А мед, прополіс та перга допомагають лікувати людські хвороби.

— І тоді ти стаєш трішки лікарем для людей!

— Так, синку. А на минулому тижні я підписав дуже вигідну угоду про постачання меду з нашої пасіки до самої Франції!

— Ого! І ти став справжнісіньким бізнесменом! — не стримав захоплення Мишко.

— То що, цікава в мене робота? — хитро зблиснув очима тато, ховаючи посмішку у вусах.

— Дуже! А можна мені своїх друзів до пасіки привести? Хай позаздрять — ніхто з них не має тата з такою цікавою професією!

— Звісно, приводь. Може, в майбутньому ми з усім твоїм класом медовий бізнес налагодимо…

Тепер Мишко точно знає, яку професію обере, коли виросте. Звичайно ж, він стане бджолярем, як тато, бо цікавішої професії на всьому світі немає!