З циклу «Троянда Парацельса»

 

…ось попіл, котрий був трояндою

і який вже ніколи нею не буде.

…він струснув крихту попелу у долоні,

тихо промовляючи Слово.

І виникла троянда.

Х. Л. Борхес. Троянда Парацельса

***

матерія думок повітря золоте

де кисень і вуглець як протиріччя світу 

і вся вона легка і вся вона про те 

як світлотінь біжить чи прохолода  літа

 

ширяє і мигтить у зелені гілок 

осліплює і тче обман оптичний зору

вдивляється у світ її текуче тло   

і тішиться вона і входить в суть прозору

 

ще не обман не лжа первинність всіх основ

сама в собі як дух не висловлена всує 

та все ж у ній уже погибель і любов 

над прірвою по черзі балансують

 

болить і душу рве стискає у вогонь 

туманності зірки себе і космос дальній

сама не знає де життя чи дивний сон

та пошепки народжує реальність

 

 

***

Якщо ось ці слова, цей неймовірний код

у послідовності читатиму я вголос –

то зміняться держава і народ,

і космос весь охопить видноколо

 

 

свідомості людської, і снага

збудує світ новий, і час розтане,

і Божа істина всесильна, бо нага,

як чорна крига чи вогонь, предстане.

 

 

Відкриється таїна всіх таїн

як замисел людського існування

й сакральне світло дивних україн:

тієї у піснях і тої в німуванні.

 

 

Всім нам у совість щільну і вузьку

та перемога жде свого Ваала*.

Я вірив у граніт – та істина з піску

як лепету і досвіду навала.

 

* Вислів «служіння Ваалу» означає гонитву за матеріальними благами.

 

 

***

 

Перетворення знаків і слів 

Голосів голосних і шиплячих

у порив відчайдушний прорив 

із сліпого тактильного в зряче

 

з площини у об’ємний політ

з речового предметного стану 

в безпредметність як в числення літ 

де панує надія остання

 

перевтілення речовини 

у ефір нелегке хвилювання 

як Харон у тяжкому човні

тіні віз а привіз осявання

 

розуміння безмежжя світів 

і конечність вселенських матерій

підсвідомості тіні густі 

і містерії без істерик

 

далі простір як спалена суть

і слова що творять матер’яльне 

ось і я голограма фрактальна* 

сад старий дикі груші цвітуть.

 

*Фрактал означає фігуру, малі частини якої в довільному збільшенні є подібними до неї самої.

 

 

Шекспір

Макбет, акт V, сцена 5

 

І завтра, завтра, завтра підступає

хиткою і непевною ходою 

до літери останньої часів.

І всі «учора» – світло недоумків, 

Це курява тремтяча у могилі.

Життя – примара, лицедій нездібний

на сцені рве повітря лиш годину

і геть з підмостку. Все воно, як повість

нетями: галас і шаленство

без тіні смислу.

 

 

***

 

бог не вмер але відсутній

мабуть десь найвищий вище

у якійсь сакральній суті

нам незнаній та й навіщо

 

ці запитання про устрій 

про мету його конечну

то вже інше  власна зустріч

карколомна  небезпечна

 

без одеж і слів нарядних

без оздоблень семантичних

в хащах смислів непроглядних  

бистроплинних і одвічних

 

щільність змісту знак і слово 

руху часу невідчутність   

зміст відкрився   випадково 

наче то  його присутність

 

***

таємна суть речей

і слів прозорі душі

як відблиски ночей

зворушення у русі              

 

схвильована вода

ранкові коливання

піднесена хода                                      

у густоту мовчання

 

буденна ця  краса                      

як суть земного лику                                          

нечувано проста  

до атомного схлипу

 

***

 

Небесний вітрильник 

чи подих нічних відкриттів

гекзаметра вимір биття хвильового ефіру

вітри і проміння з незримих вселенських кутів

з надміру у безмір довіра в провалля зневіри

 

небесний вітрильник 

та де ж воно щастя просте

невже від утіхи шукаєш ще кращої долі

та смерть все одно і у світлі корпускул росте

бо чорні живі а відбиті вже сяючі голі

 

 небесний кораблик 

ти дійсність чи вигадка хмар

під ним голубінь а над ним твердь небес чи прозірчасті мури 

за рогом за рогом відкриється щастя примар 

і спокій прозорий у лоні порожньому бурі

 

 

***
 

ось ночі непроглядна пустота 

я ж наче тіло глиняне лампади

в мені світають будні і свята 

світів і чорних дір громади

 

і струм енергій поміж сивих скронь

будує Бога і мою свідомість 

та є ще голос совість-сповідь-повість 

і духу воля і тілес полон

 

душа у затишку божественних долонь 

а тіло смертне тлінне і уклінне 

скудельний* посуд чи простіше глина 

та все ж у ньому повстає вогонь

 

 

* Глиняний, слабкий, нетривкий.

 

 

***

з глибин часів яких я не згадав

де викопні рослини і тварини

мільйони літ їх океан хитав

і ймення їх у забутті латини

 

у щільності морської рідини

де розчин  гравітації  і неба

дощі таїлись  на  слизькому дні

в парінні хмар була у них потреба

 

і рух стрімкий ранкових проростань

потоку і його прозоре тіло  

вже приміряло спробу обертань

у дивовижних актах  перевтілень       

 

в якусь незнану неймовірну суть

де навкруги  до горизонту  видно

й зірки в склепінні чорному ростуть

і промені течуть від них тендітні

 

воліла непроглядна глибина

паріння чи  сповільненого руху

просвітлення і вся була вона  

як слово у очікуванні духу