Я, Бондаренко Станіслав Григорович, народився 17 грудня 1954 року, на Дніпропетровщині, в сім’ї вчителів. Батько був в’язнем трьох концтаборів, починаючи з Бухенвальду, що додатково спричинило цікавість до справжньої , а не офіційної нашої історії.
З шостого класу я навчався в Києві – в Республіканській спеціалізованій середній школі-інтернаті спортивного профілю (РСШІ СП), яка була базовою для юнацьких збірних України з різних видів спорту. Після поїздки в складі юнацької збірної України з футболудо Угорщини, де я став кращим бомбардиром, мені «перекрили футбольний кисень», оскільки викрив аферу тренерів, які привласнили більше 10 тисяч радянських рублів (добові всієї збірної).Цікаво, що ту аферу покривала заступник міністра освіти України й куратор юнацького спорту Валентина Семенівна Шевченко, в подальшому – голова Президії ВР УРСР.
Закінчив філологічний факультет Київського держуніверситету ім. Т. Г. Шевченка (1976–1981). В роки навчання мав проблеми з КДБ через організацію мною самвидаву (більше року випускав зоднокурсниками студентський журнал і був обраний президентом створеної студентами двох факультетів Академії Гаруму, куди входили шість студентів-академіків, а журнал читався в кількох вишах). Розгромив разом з КДБ те все парторг філфаку, нині член НСПУ, на якого я зла не тримаю.
Служив у Збройних силахдва роки, а трудову діяльністьпісля університету розпочав учителем літератури й мови в Ірпінській СШ №2, але через півтора року молодого спеціаліста запросили у газету «Вечірній Київ» на посаду кореспондента (кінець 1982 р.).У 1989 – 1990 роках після трагедії на ЧАЕС протягом 12 місяців у рамках методу «журналіст змінює професію» будував нове місто енергетиків Славутич, його Тбіліський квартал, за мною була закріплена бетономішалка, і з виробленого мною розчину постало кілька п’ятиповерхівок (за що був премійований Радою Міністрів Грузії автомобілем «Жигулі»).
Далі – на журналістській роботі (газети «Київський вісник», «Нєзавісімость», «Київські відомості», «Літературна Україна»). Протягомостанніх6-тироківбувзаступником головного редактора газети«ЛітературнаУкраїна», нині – виконуюобов’язкиголовного редактора.
Автор понад тисячі статей та інтерв’ю з літературними класиками й світовими політиками (М. Вінграновським, Л. Костенко, Б. Олійником, Р.Гамзатовим, Ч. Айтматовим, Б.Ахмадуліною,І. Драчем, А.Вознесенським, Р. Рождественським, Мілорадом Павичем, президентом Польщі
О. Квасневським, Б. Єльциним, держсекретарем США Мадлен Олбрайт та сотнями інших).
В часи перебудови й розгулу бандократіїзавдяки моїм журналістським розслідуванням було звільнено з СІЗО 19 незаконно заарештованих людей: їх невинуватість визнавав потім суд, вони виходили на свободу «за відсутністю складу злочину», а корумпованих прокурорів, офіцерів міліції й СБУ звільняли з посад (наприклад, облпрокурора Кіровоградської області Осипова, начальника слідчого відділу СБУ полковника Гаркушу та інших).
Яклюдиній громадянинові, мені притаманнегостревідчуттясправедливості, любов до життя. А ще – звичканазиватиречісвоїмиіменами.
Власні мої твори в Україні почали виходити книжкамилише в роки перебудови. Першими вийшликниги для дітей–«Струмок» (1989), «Чайка Нескучайка» (1992), у видавництві «Веселка», –вони мали найбільші наклади серед усіх моїх видань – по 100 й 200 тисяч.Отож нинізагальний наклад 25-тимоїхкнижок (майже половина з них – для дітей)перевищуємільйонпримірників. Останню в часі книжку видано французькою мовою в Парижі майже рік тому («Нічна розмова з Європою»).
Лауреат кількох всеукраїнських таміжнароднихпремій (ім. Бориса Нечерди, ім.Василя Стуса, ім. Максиміліана Волошина, ім. Антона Чехова,ім.ІванаКошелівця, Дмитра Нитченка та ін.Твори для дітейтакожнеодноразововідзначенівисокиминагородами–першою Корнійчуковськоюпремією та премією «Коронація слова» (2015 р.) –цього разувідзначеноказки.
Серед книг для дорослих –збірки «Я сам із дат печалі», «Бенкет під час Кучми», «Нова Енеїда, або Дер-жа-вю», «Євангеліє від тюрми», «Кирилиця київських вулиць», «Нічна розмова з Європою», «Пікнік із мільярдером» та ін.). Автор двох перших у світіроманів-паліндромів, за один з яких «Ніша Волошина» («Волошин – нішолов») отримав міжнародну Волошинську премію п’ятнадцятьь років тому. Прозовий роман «От я вся – я свято, абоВіхолалохів» витримав два видання, ввійшов до короткого спису «Книжки року Бі-Бі-Сі» й також був відзначений на «Коронації слова» (2009 р.).
Книгапоем «Майдани і Магнати» номінувалася на Національнупреміюімені Т.Г. Шевченкаминулогороку.
Живу і працюю в Києві. Одружений. Маю трьох синів.