«Пропащий час українства (без Михайла Драгоманова)», рецензия

         Епоха, яку ми переживали і переживаємо, включно із кримінальником Януковичем, – епоха ганьби і втрачених можливостей. Для Держави і для Людей. У ній немає героїв, у ній тільки жертви і кати. Тому більшість людей, які перебували у владі, від Кравчука розпочинаючи, – злочинці. Люди, які були 23 роки у владі і нічого не зробили для Держави, розікравши її багатства і ресурси, – злочинці. Таких людей не можна допускати до влади. Хоча сьогодні ми знову видали їм „карт-бланш“. Не можу зрозуміти, чому? Чому усі ці тимошенки, луценки, порошенки, кириленки, катеринчуки, вже не згадуючи на ніч всіх цих симоненків, добкіних, морозів, литвиних, кучмів, ющенків, – чому усі ці „політичні пацюки“, які вже не раз  і не два втікали із державницького корабля, знову набиваються у трюми?.. Маніпуляція свідомістю продовжується? Чи все-таки за «лютневою революцією» прийде «жовтнева»?..

         Чому не сказати просто, що сучасна література так довго загравала з потенційним читачем, що опинилася не тільки на маргінесі, а на сміттєзвалищі, ще й прикидана усяким помітнішим непотребом?!. А всі ці «знакові імена» – суть чортівня із табакерки. Всі ці молоді неофіти від літератури і в літературі  – чергова шерега окозамильників, у кращому випадку. Чому не нагадати, що дифузія жанрів – це проста втрата ремесла. А так зване експериментування з його епатажністю і табуйованою лексикою – просте невігластво і невихованість…

         Що стосується екзистенційних питань життя і смерті, то згадується недавній діалог моїх тіток, батькових сестер, одній з них 84, іншій – 78 років. Так от, старша, Софія, яка у 58 років пережила клінічну смерть, постійно про неї говорить, а молодша мовчить і тільки усміхається. На запитання старшої сестри «Чого ти, Ганько, смієшся, ніби до тебе та Пані не прийде?», тітка Ганна резонно відповіла: «Що про смерть говорити? Живеш – живи. Трудно – живи. Не можеш – живи. Не хочеш – живи. А стає тяжко – молися. А прийде та Пані, то Бог добрий, знає, куди мене направити...»

         Але повернуся до міркувань Володимира Базилевського. Він залишається одним із найцікавіших українських мислителів нашої доби. Деколи йому закидають надмірну закоханість у російську культуру. Але суті це не змінює. Він орієнтується на культурні набутки, а не на імперські маніпуляції російської влади. Ми маємо навчитися ці речі розрізняти, особливо сьогодні, коли сучасні діячі російської культури підтримують імперські зазіхання своєї влади. Однак це їхня влада, на відміну від „наших“ перевертнів і гнучкошиєнків, які ніколи не трималися свого.

         І ще, на завершення, з Базилевського: „Правдомовці – божевільні“. Знаючи цю просту істину, кожен робить свій вибір. Володимир Базилевський свій вибір зробив.