З книги «Ibyci grues» («Івікові журавлі»)

                                  ***

і  затиснений світ у перестиглій казці

в колапсі пазурів задумано сюжет

і перевертня дух у гармонійній масці

малює на стіні розгойданий сильвет

 

а синюватий сніп орудує в загайї

в макітрі макогін – скоцюрблений друїд

на чистій марноті манірної Данаї

ворожка заплела неврозу стухлий світ

 

і  запахи тривні війнули від герані

і притомлений звір чатує горілиць

пішли до годівниць замучені коханням

лякливі і п’явкі від скарбу годівниць

 

червоні кольори на признаку зеленім

обручниця німа у цнотному вінці

а може ще колись вона поріже вени

коли свої серпи залишуть три ченці

                                          (обличчя прірви)

 

 

                           ***

і  буду стояти в проклятті гріха

свічками обсіюся в слові

мене на це мати колись прорікла

у тайній любові

 

нічого нового лиш сіль і нужда

і хмари під обрієм птаха

у сінях столітніх громи переждав

 в колисці рацеї і страху

 

де бог пережив свою травму ріллі

в зеленому сні парастасів

лукуллівський стіл із вина і землі –

найвищий світильник на пласі

 

 

                             ***

Тече в мені лоза а вище Його рани

у борозні води завіт спиває лід

і чорний мегаліт дописує романи

і ґніт свічі задияволив мій слід

 

Життя застало на дорозі

засніжена тропа – дорога у село

і сонце у вірші у пропотілій тозі

на рані в плач зернин доречно розцвіло

                                                    (Плач Єремії)

 

 

                         ***

у кожного своя війна

своя молитва роду й мору

і в сотню рим заплутана руна

від Капулеї аж до Риму

 

мені і вчора і в ці дні

ласійні думи допікають

і в темну ніч собаки лають:

«чого твої вірші сумні?»

 

коли я пишу сонце у вікні

сміється вусом день ласкавий

і таргани після забави

ховають зашморги брудні

                                      (циклічне)

 

 

 

                        ***

                              Євгену Барану

 

я з тобою лиш на свято

поміняюся бідою

аби міг ти врешті спати

мов ягнятко з колядою

 

обмінятися бідою

твого вишу на благішу

і під лисою горою

вже присвячу тобі вірша

 

спіле яблуко сховаю

у старечу з листя ташку

і тоді в боскеті-раю

жовто-синю зловлю пташку

 

будеш мати співи пишні

для Марійки у гніздечку

поведе тебе Всевишній

до юдолі за уздечку

 

                     ***

Якого вам ще треба раю

коли навколо світ коханий

якої вам ще треба рани

коли в родині вашій каїн

 

Засійте вигоріле полем

і хлібом вашим стане манна

і Бог як Homo пройде голим

а  ви народите осанна