«Хочу чудити чудеса», оповідання

 – Так, але це було давно, тисячі років тому, – заперечив татові Сашко. – Тоді не було техніки, технологій, і кожна більш-менш нестандартна будівля могла вважатися чудом. А чим тепер особлива ця професія, коли навколо будують суцільні безбарвні пісні бетонні коробки? Це ж так нудно! І для чого тоді усе те, що я вивчаю на уроках – всі ті математики-хімії-фізики, не кажучи вже про географію чи історію?

 – Талант сучасного архітектора якраз і полягає у тому, щоб використовувати усю силу сучасних наук і технологій для будівництва чогось оригінального й цікавого. Хіром, творець першого храму в Єрусалимі, Фідій, автор статуй Зевса і Афіни, Марк Вітрувій – ці генії минулого надихають сучасних зодчих, котрі вчаться у них і навіть кидають виклик, намагаючись перевершити. Бо архітектура – це мистецтво, найдемократичніше і найдоступніше з усіх мистецтв. Творіння архітектора не заховаєш у музей чи в закриту приватну колекцію, як картину художника, і не замкнеш у чотири стіни театру чи філармонії, як голос видатного тенора. Щоб побачити Мону Лізу великого Леонардо, треба купити квиток у Лувр і вистояти чергу. Врешті картину ти побачиш, але через товсте броньоване скло і ще й з-за спин сотень туристів, яким вдалося протиснутися перед тобою. А до Ейфелевої вежі ти можеш підійти впритул і навіть погладити й притулитися до неї.

Завдяки архітекторі кожне місто має неповторне обличчя й характер. І якщо архітектор справжній митець, його творіння навіки стають символом міста, навіть якщо сам архітектор чужоземець. Відомі візитівки Києва – Андріївську церкву і Будинок з Химерами – збудували італієць Франческо Растреллі та поляк Владислав Городецький. А теж італієць Павло Римлянин і поляк Зигмунт Горголевський створили символи Львова – чудові ренесансні костели і Театр опери та балету.

І якщо я вже згадав про театр, то нинішні архітектори намагаються не відставати і будувати сучасні театри, які б не поступалися шедеврам минулого. Сіднейська опера є не менш відомою та впізнаваною, ніж Міланська Ла Скала, Віденська чи Паризька Гранд-Опера.

Емпайр Стейт Білдінг у Нью-Йорку, велетенські вежі-близнюки в Куала-Лумпур, найвища споруда світу Бурдж Халіфа у Дубаї – ці архітектурні шедеври є не лише символами, що прославляють свої міста, але й символізують розвиток і процвітання цілої епохи. Навіть такі вершини науково-технічної думки людства як космічний центр на мисі Канаверал у США і Великий адронний колайдер у Швейцарії є перш за все втіленням сучасного архітектурного генія.

Давньоримський зодчий Марк Вітрувій говорив, що архітектор повинен бути грамотним, умілим рисувальником, вивчати геометрію, усебічно знати історію, знатися на музиці, мати поняття в медицині, юриспруденції, розумітися в астрономії і небесних законах...

І це, зверни увагу, він говорив ще дві тисячі років тому. Повір, відтоді нічого не змінилося. До справжнього архітектора досі такі ж високі вимоги. Адже й сьогодні архітектор є не лише людиною яка проектує для нас дах над головою, під яким ми ховаємося від дощу, вітру і холоду, але й творцем усього видимого простору, що нас оточує.

Архі – старший, тектор – будівельник; у цьому грецькому словосполученні захований великий зміст. Бо «старший будівельник» – це і художник, який малює проект майбутнього творіння, і історик, що втілює проект згідно вимог стилю й епохи. Він і геолог, який вивчає можливість і способи будівництва на певній місцевості, і математик, що розраховує усі фізико-хімічні параметри зведення фундаменту й стін, і програміст, що за допомогою комп'ютерних графічних програм моделює майбутню споруду. А на додаток – ще й економіст, котрий повинен прорахувати можливість і доцільність втілення тих чи інших архітектурних задумів.

Тож як бачиш, сину, професія архітектора хоч і важка, але одночасно неймовірно цікава й багатогранна. І якщо ти в майбутньому таки захочеш стати архітектором, усі твої знання з різних галузей наук лише допоможуть у тому, щоб бути творцем не безбарвних пісних бетонних коробок, як ти щойно висловився, а творцем справжнього вічного мистецтва, втіленого у камені.

Сашко підійшов до вікна. Вони з батьком мешкали у самому центрі столиці, на останньому поверсі старого будинку на вулиці Лютеранській. Хлопець дивився на сірі дахи столітніх київських будинків і зелене подвір'я перед ними, а в уяві бачив якогось поважного дядечка з борідкою клином і в крислатому капелюсі, котрий тримав розгорнутий у руках великий аркуш паперу з кресленням і щось завзято пояснював будівельникам, що оточили щойно викопаний ними котлован...