«Небо синє над цегляною стіною»

˜

небо синє над цегляною стіною,

покритою сірим (цементом), шаром сірого.

зелена верба. під вербою

зграя псів. кажуть, вірних.

 

найперше собі, а тому й усім.

псом називають людину, коли захекана.

псів люблять більше, аніж людей-псів.

та пси більше людей-псів, ніж просто людей.

 

кидають отруєне м'ясо, тому не їм.

краще вже те, що хтось недоїв.

черевики під ребра (псам) усім,

але не всі носять черевики. не всі.

 

а тут можна приспів: як би життя не кидало,

нашорошуючи вуха на кожен звук,

для щастя потрібно мало —

теплий каналізаційний люк.

 

 

˜

твоя кішка ластиться. погладь її по голові.

вона не любить тебе, бо не знає, що таке любов,

але їй нічого не варто знати.

вона треться об твою ногу,

бо хоче, щоб ти кинув їй шматок зі стола.

кинь і погладь по голівці.

її блискотлива шерсть під твоїми липкими пальцями.

вона не потребує любові, лише шматка зі стола.

але і ти не хочеш нічого більшого,

лише б терлася об твою ногу.

 

 

˜

випадково зайшли у пивний паб

футбол

«Атлетіко» проти «Барселони»

22 чоловіків у кросівках і спортивних костюмах

п’ють пиво і дивляться

як 22 чоловіків ганяють м’яча

який дикий дисонанс: спорт і пиво

я теж п’ю пиво

але я в джинсовому костюмі

мені можна

2:0

 

 

˜

ще осінь

лише в понеділок почнеться різдвяний піст

але слухаю авдіозапис різдвяного богослужіння

і вже ми’ на голову падає радісний сніг

а разом із ним пречисте благоговіння

 

я звідси ніколи нікуди не зможу піти

я з цього Різдва й з коляди протяжної під скрипку

сокоти її в пам’яті — кажу собі — сокоти

це все що ти можеш найкраще уздріти крізь шибку

 

крізь квіти морозу й сніги на подвір’ях й горбах

шубовсають діти з колядою до кожної хати

зоря вифлеємська цвіте у цих дітлахах

тобі ж залишається двері їм відчиняти

 

і хоч ти вже виріс із цього Різдва як із куртки

що на виріст була у тринадцять тому до колін

та воно вросло в тебе і справді ніколи забути

не зможеш його і не схочеш

 

чого?

ну бо ні

 

 

осіннє прибирання в толоці

 

ступаю ґумаками на жовтаву псєнку

перекочуюсь як колобок як їжачок

ґральми ріща зношую на купу

тато смерічки підчімхує мама лист згрібає

і спалахує ріща вогнем жовтим і червоним

в небо здіймається мовби хмару лапає

вітер попіл розношує дим розношує

кутає нас усіх і толоку кутає

стискає у своїх обіймах як пелена дитинку

 

 

˜

такий місяць що можна писати

короткі японські вірші про природу

але не писав вже два місяці і відвик

через те кажу — такий місяць

що видно гуцульські гори

такий мороз що можна йти в коляду

але наразі ще нема ні снігу ні Різдва

тому найліпше сидіти на печі

 

і писати короткі японські вірші