«Багатозначність істинної поезії», рецензія на книгу Олександра Косенка

Це ходіння на Ви та на Ми
Так життя
Не питайте коли
Не запитуйте звідки і доки
Це безсоння
Цей спокій
Неспокій
Щоб повірили ніби жили
Певна річ, у Шевченка зникає надія на переміни в національному бутті людей, а в Косенка переважає тотальне розчарування “миттю” життя, хоч і тут є мотив безрезультатного ходіння на Ви та на Ми… Але Косенко все ж таки здобувається на три найважливіші для нього слова, що їх можна вважати явою перемоги людського духу:
Не тіара
І навіть не дощ
Оковид
Два Пі Ер
Ті три слова
Кому вони треба
Розбатує Батий
Поруділих степів нехворощ
Сто нещирих століть
Перетруть
Перемножать події
Звідки ця німота
Без тепла
Без жалю
Та плекає душа
Ще три слова як іскру надії
Бо допоки цей світ
Я люблю вас
Люблю вас
Люблю
Так поет звертається і до того метелика, що повис на аркані павука, і до того осіннього дня, що приходить як “час виринати з маячні, час озиратися і бігти”, і до тих, що не знають, хто вони, що продали “і мову, і домаху, і коня”, і до тих, хто повірить поетові, що він свого хреста донесе до вершини. І, мабуть, із цих трьох єдинородних, вічних почувань сплетена ота незнищенна нитка, що з’єднує душу поета з духом людства.

http://slovoprosvity.org/2013/12/13/%d0%b1%d0%b0%d0%b3%d0%b0%d1%82%d0%be%d0%b7%d0%bd%d0%b0%d1%87%d0%bd%d1%96%d1%81%d1%82%d1%8c-%d1%96%d1%81%d1%82%d0%b8%d0%bd%d0%bd%d0%be%d1%97-%d0%bf%d0%be%d0%b5%d0%b7%d1%96%d1%97/