«Пігулки хоробрості», оповідання

Ярина Ярош

Жив собі Андрійко. Був він хлопцем сором’язливим і тихим. Та й вчився з серединки на половинку, і в табелі у нього стояли вісімки та сімки.

Одного вечора Андрійко повернувся зі школи сумний. Хлопець одержав шістку за твір з української мови і відчував себе невдахою.

Через пригнічений настрій Андрійка сон до нього довго не йшов.

Нарешті він заснув. Наснилося йому, що він у своєму ліжку спить. Раптом до нього підходить гном і кладе під подушку баночку з якимись малесенькими жовтенькими пігулочками. Андрійко з несподіванки аж прокинувся.  На годиннику була шоста ранку. Він заліз руками під подушку і… витягнув баночку з манюнькими жовтенькими пігулками.

Хлопець був більш ніж приголомшений. Взяв баночку і покрутив у руках. На етикетці було написано: «Пігулки хоробрості  та вдачі. Приймати по 1 шт. щодня». Андрій від задоволення потер руки. Потім згадав, що в групі подовженого дня він не встиг дописати вправу з української мови. Взяв одну пігулочку і ковтнув. Потім сів за уроки.

І… овва! – перше диво! Андрійко навіть не думав писати, але його руки схопили ручку і почали рухатись. Домашнє завдання було виконане охайним почерком (хоч зазвичай Андрійко писав, як курка лапою).

Після цього хлопець пішов на кухню готувати для мами і для себе сніданок. Тато Андрійка працював у поліції, тому зазвичай йшов на роботу, коли вони ще спали.

Андрій зробив для мами чай, а для себе – какао.

Чай у нього завжди виходив занадто солодким, а какао – занадто гірким, але цього разу йому все вдалося!

Хлопець зварив манну кашу і пішов будити маму. Він не встиг навіть дійти до маминої кімнати, як раптом у двері хтось постукав. Андрійко відчинив і побачив поштаря, який приніс вранішню газету. Хлопчик взяв її і поклав на полицю в коридорі.

Він розбудив маму і запросив до кухні.

Мама була у захваті від того, що її син сам приготував сніданок!

Поснідавши, Андрійко вдівся і пішов до школи.

На уроках він вперше не боявся піднімати руку і одержав гарні оцінки.

А на великій перерві Андрійко помітив, як один шкільний хуліган з кулаками накинувся на маленьку першокласницю. Хуліган був на цілу голову вище за Андрійка, і всі його боялися.

Андрійко теж спочатку злякався, але потім згадав, що він вранці з’їв пігулку хоробрості і сміливо встав між хуліганом та маленькою дівчинкою.

– Не чіпай її! Як тобі не соромно ображати менших! Тим більше дівчаток!

Хуліган, який не звик, щоб йому чинили опір, вражено відступив. Пролунав дзвоник, і всі розійшлися по класах.

Андрій повернувся зі школи щасливим та гордим.

Тато був вже вдома і читав газету. Як тільки хлопчик  зайшов  до кімнати, татко повідомив, що за три дні  відбудуться Всеукраїнські дитячі лижні перегони на дистанцію один кілометр – так написано в газеті.

– Ну що, братимеш у них участь?

– Ну, не знаю... – вагаючись, сказав Андрійко.

Та згадав про з’їдену пігулку хоробрості і погодився.

Весь вільний час Андрійко готувався до змагань.

Нарешті настав довгоочікуваний час – час перегонів.

Дітей було дуже багато. У Андрійка від хвилювання калатало серце.

Старт, свисток і він… їде!

Спочатку його перегнала дівчина Яринка, потім він її перегнав, потім його наздогнала зграйка старшокласників, від яких він теж вирвався вперед, і вже залишалося метрів двісті до фінішу, як його обігнав Мишко-старшокласник із сусідньої школи. І не просто обігнав, а підступно підставив підніжку.