«Миротворці»

* * * * *

 

Пошук вай-фаю — це пошук китайського мудреця:

там, де лі бо, конфуцій, як на закланні вівця,

роумінг дуже слабкий, початок тунелю — в кінці,

там, де із буддою відпочивають мерці.

 

Роумінг дуже слабкий, та у чорній печері чернець,

чорного-чорного півня веде під вінець,

там, у слизькому, як вкрадена нафта, човні —

вічність плисти доведеться тобі і мені.

 

Що це, про що це, — питає сльоза на щоці,

падає гривня, коли гомонять гаманці,

порох і цукор завжди довіряють піску,

тільки між нами ніколи не буде зв'язку.

 

 

* * * *

 

Ще молоко по вусах ледве встигає збігти

в джезву порозуміння, де википає суть:

що у кохання довгі, білі та чорні нігті,

злива — пішла наліво, сніг — у труні несуть.

 

Правда живе у схроні, куля живе у скроні,

кров, обминає вуса, скручується в слова:

що у кохання зябра — від самоти — червоні,

кожен своє повітря — хрестиком вишива.

                     

А під плащем у бога — вітер і площа Ринок,

ти збережи на щастя, наче бракує зла —

тільки один жіночий, не родовий — відмінок,

щоб чоловіча рима поруч із ним лягла.

 

 

* * * *

 

Не відпускає, оточує, відволікає, спливає —

наче отруєний час, відзеркалля криве,

наче кілки у смарагдове небо вбиває,

коли вбиває — живе.

 

В пазурах травня черешня, як м'ясо — розквітла,

червень червивий назустріч не поспіша,

птахонько-рибонько, де твої крила та ікла,

пахне лускою душа.

 

Сонце зі хмарою, наче барига з барсєткою,

ходить по колу і п'є кока-колу бузка,

потім сидить за обідом з ножем та абеткою,

бавиться, не відпуска.

 

Знову оточує, пестує, вабить, а після —

мовчки зриває побачення, як відкриття,

не відпускає, отак, перед стратою — пісня

не відпускає життя.