«Чарівна пір’їна»

Арсен Ковальчук

— Радий тебе бачити, Іване! Що трапилось?

— Мені терміново потрібно розбагатіти, інакше не віддадуть Марічку за мене, а я кохаю її.

— Я чув, що здавна в Карпатах у неприступному місці під землею зберігається скарб і охороняє його вогнедишний дракон. Сідай на мене, полетимо.

Іван сів, кінь здійнявся в небеса. Довго летіли, аж доки не побачили під собою велику хмару чорного диму. То був дракон, який охороняв славетний скарб. Крізь той дим не пролетіти.

Мандрівники спустилися. На землі, поміж чорним димом, заледве було видно химерну постать дракона. Іван несміливо роздивлявся його і думав: «Чи можна якось уникнути зустрічі з охоронцем скарбу?».  І тут майнула думка: треба вирити довгий тунель аж до самісінького скарбу.  Крізь дим дракон їх не помітить!

— Прориймо прохід до скарбу в обхід цієї звірюки! — запропонував Іван.

Кінь погодився і взявся рити землю копитами, а Іван дістав свій топірець.

Довго вони рили, але з часому тунелі посвітлішало — то виблискував  знайдений скарб.  Вони зайшли до печери, Пегас невдоволено фиркнув:

— Я це все не донесу.

— Винесемо тільки те, що в руках уміститься.

Взяли друзі що змогли та й полетіли до Марічки. Іван, як спуститься, підбіг до німця та й каже: «Густаве, тепер моя черга!».  Та й прогнав його до бісової матері.

Вклонився Іван батькам Марічки: «Віддайте за мене вашу дочку, кохаємо ми одне одного. Бідувати вона зі мною не буде, маю гроші завести гарне господарство».  Погодилися батьки, та й зіграли вони файне весілля.

 

Не збрехав Іван: жив з Марічкою щасливо. Побудували хату, накупили овець, курей, качок, корів.

Аж одного дня прийшов до них той самий дідок, що був навчив Івана, як чарівного коня придбати, і каже:

— Я чув, ти знайшов давній скарб, який споконвічно охороняє Дракон. Але чи знав ти, що, знайшовши скарб, ти звільнив велетенського чорного орла? Відтепер він на тебе полюватиме. Тримай цього пістоля, бо це — єдина зброя проти того птаха.

— Дякую дуже. А хто Ви? — спитав Іван. Але дідок уже зник за дверима.

 

Сплив рік. Одного дня небо захмарилося: то був Орел. Іван уже й думати забув за чарівного пістоля та приготувався до бійки. Але орел був дійсно велетенський. Зрозумівши, що сили нерівні, заховався Іван із дружиною в хату і міцно затулив двері.  Аж раптом відчув, що долівка під ним хитається і летить — підняв хату Орел і поніс кудись на захід.

Довго летіла хата понад горами. Нарешті Орел приземлився аж у Закарпатті. І як тепер добиратися додому назад? І от згадав про пістоля, Іван вихопив його та націлився на Орла.

— Якщо не повернеш хату на місце, натисну нагачок! — закричав Іван.

Побачив Орел чарівного пістоля, злякався, просить:

— Помилуй мене, Іване, віддай його мені, я більше не буду тебе зачіпати!

Вихопив Іван пір’їну, викликав Пегаса, радиться, що робити. Кінь підказав йому хід.

— Добре,- каже Іван, — занеси хату звідки взяв, тоді й поговоримо.

Узяв знову Орел хату і переніс назад.

— Відпусти Орла, він більше шкоди не наробить, — порадив чудо-кінь. Послухав Іван Пегаса, відпустив Орла.

Минуло кілька місяців. У Івана з Марічкою народився син. Правду сказав дід: знайшов Іван своє щастя!

Сторінки