«Серебро», стихи

***

 

и они говорят, говорят – как водится, ни о чём

она смотрит куда-то вдаль, за его плечо

и он снова ей врёт, что «там» почти решено

и в какой-то момент ей становится всё равно

и они говорят, говорят – он вслух, а она молчит

на столе между ними – два паспорта и ключи

она думает: «господи, дай мне сил ещё помолчать»

до расчётного времени им остаётся час

она думает: «ну зачем ты снова меня, зачем?

да, я помню – хотела уснуть на его плече

только видишь ли, господи – плеч оказалось два

на втором – увы – совсем не моя голова»

и они говорят, говорят – едва открывая рты

на окне умирают подаренные цветы

из окна смотрит город – равнодушный и неродной

я ищу тебе повод – не говорить со мной

 

***

серебро

 

всё, что каждый из них когда-то произносил,

им обоим забыть едва ли достанет сил

а слова вылетали бойко, как воробьи,

и хлестали – всей пятернёй н аотмашь

всё, что каждыйиз них считал неизбежным злом,

улеглось на височных впадинах серебром

и казалось – вот она, самая соль земли

но выходит, шли в темноте наощупь

 

всё, чем каждый из них особенно дорожил,

до сих пор на высокой ноте внутри дрожит

и решили — не так ужостры слова

и что ранит гораздо больней молчанье

всё, что было не так, давно поросло быльём

улеглось в руках дразнящимеёбельём

и лежат, губами касая сьедва-едва

и близки друг другу чрезвычайно

 

всё, о чём упорно каждый из них молчал,

отзывалось глухими вскриками по ночам

но наутро вновь не хватало слов

и друг друга вновь упорно не замечали

милый господи, я не устану тебя молить —

научи их, пожалуйста, вовремя говорить

подари им своё чернёное серебро–

чтоб они никогда вдвоём не молчали

 

***

светлеет раньше, темнеет позже — мы победили, мы доползли

и этот остров — всего лишь остров, а не заброшенный край земли

да, этот остров — всего лишь остров: не край, не берег, не западня

и это просто, чертовски просто — на этот остров сманить меня

сманить — и выманить из укрытья,

украсть из мути февральских снов

и в шарф сплетать шерстяные нити, не разрушая ничьих основ

и в шаткой, шаркающей походке распознавать меня за версту

и плыть на остров в двуспальной лодке, срывая яблоки на лету

и так небрежно, и так изящно смахнуть остатки снегов и тьмы

темнеет — позже

светлеет — раньше

и друг у друга остались – мы

 

***

ну давай, давай же поговорим

например, о том, как вечер неповторим

или вот о том, как в мае прекрасен рим

да и вообще любой другой париж по весне

или вот что, знаешь — давай о ней?

 

ну давай, давай же начистоту

например, как чужие дети быстро растут

как венере совершенно нечем прикрыть наготу

или о смешном названии «стейнвей и сыновья»

а она дороже тебе, чем я?

 

ну давай, давай же, не замолкай

например, о том, к чему подают токай

или вот — для чего нуженгерде унылый кай

или вот ещё — кто придумал игру «в города»

а она же правда не навсегда?

 

ну давай, давай, говори как есть

например, как ажурно прозрачен осенний лес

или вот — почему не казнят принёсших дурную весть

или вот о том, что видел сейчас во сне

а когда ты скажешь ей обо мне?

 

 

***

утро начинается с аспирина и дабл-виски

с новостийных лент вперемешку с остывшим кофе

с поиска ключей, телефона и смысла жизни

а что смысла нет давным-давно — так и пофиг

 

утро начинается, когда клерки идут обедать -

с обещаний всё же стараться ложиться раньше

есть побольше фруктов, поменьше мяса и хлеба

не пытаться выглядеть ни моложе других, ни старше

 

утро начинается, как обычно, легко и просто —

просто с фотографии, где они, эти двое, вместе

он на переправе внезапно лихо меняет лошадь -

и в её зрачках отражаются дивные планы мести

 

утро начинается, как всегда — несмотря на и невзирая

видимо, по-другому оно не может и не умеет

 

если суждено нам когда-то столкнуться в воротах рая -

я бы предпочла тебя попросту не заметить

***

а мне хотелось совсем немного — немного моря

немного ветра, немного солнца, немного чаек

а мне хотелось «клянёмся-в радости-или в горе»

но почему-то ни с кем нормально не получалось

а мне хотелось совсем немного — немного выпить

немного виски, немного бренди, немного боли

чего уж проще, не можешь больше — возьми и вылей

но почему-то с тобой больнее, чем с алкоголем

а мне хотелось совсем немного — немного жизни

немного веры, немного чуда, немного счастья

я понимала, что если третий — то сразу лишний

но почему-то другой истории не случалось

а я хотела — а я не знаю, чего хотела

немного больше, немного ближе, немного крепче

куда уж проще — и оттолкнулась, и полетела…

но почему-то так невозможны простые вещи

 

***

потерпи — говорили ей — потерпи чуть-чуть

мы не знаем, какому тебя показать врачу

мы не знаем, каких тебе прописать пилюль

потерпи — говорили — не раскисай, наплюй

 

младший всхлипывал: что мне делать с такой бедой

я отпаивал, как учили, живой водой

перепробовал все колодцы и родники

только легче ей не становится, мужики

 

средний хмыкал: что ей, братец, твоя вода

я ей новенькую любовь, как учили, дал

думал — выдюжим, хрестоматия-то права

да какое там: сами видите, чуть жива

 

старший хмурился, всё покашливал да курил

тут сквозное, без шансов, в общем-то — говорил

я бы взялся, да у неё, видать, передоз -

не берёт ни коньяк, ни вискарь, ни другой наркоз

 

так что ты потерпи — говорили — ты же у нас боец

не придумано для таких, как ты, запасных сердец

не оставлено запасных путей для таких, как ты

мы пойдём — за тобой приглядывать с высоты…

 

***

з неба падають яблука

стиглі та золоті

моя дівчинко, як ти там

як я тебе хотів

як я марив і маявся

мало не зомлівав

як давно ми кохалися

як я тебе кохав

з неба падають яблука

спасу на них нема

моя мила, ну як ти там

вільна чи не сама

моє серце вистукує

ледве не в кожен біт –

не була би ти сукою,

я б не шукав кобіт

не було б тобі вірити

бабським дурним пліткам

а тепер, наче звіри, ми

всілися по кутках

і питаємо «як ти там»

мов би ножем в живіт

з неба падають яблука

стиглі та неживі

***

починаєтьсязнову — дощі, парасольки, застуди та розпачі, те да се

про барвиʹ індіанськоголітаїйзновунаспівуєджодассен

і їйзнову нема щовтрачати — бознов сама, а відтак

вона мовчкибере на всігроші квиток в один бік на літак

день-у-день утікативід себе — завданнясправді не ізпростих

вона рве на шматки фотографії, зошити, записники, листи

сантименти і спогади важать більше за норму її квитка

тож вона їхлишає на стійці — і мовчки прямує до літака

їй здавалось раніше, що вихід можна знайти завжди, завжди

командир екіпажу вдало та спритно заходить на віражі

увікно видно землю — ця земля ніким не заселена та пласка

вона бачить одразу три виходи —

в носовій, хвостовій та середній частинах її літака

 

***

з ним так хочеться бути ніжною…

ні!

спокусливою, розбещеною

і дражнити його білизною -

чорним, то̀нким, п’янким мереживом

 

з ним так хочеться бути панною…

та до біса!

брудноюхвойдою

щоби світ йому геть запаморочився

щоби морок його загойдував

з ним так хочеться бути гордою...

цить!

доступноюта покірною

не давати йомуо говтатись

вигинатись рудою кішкою

 

з ним так хочеться – заборонене

зашифроване

втаємничене

беззахисною та беззбройною

віддаватись йому із відчаю

 

з ним так хочеться – все…

так хочеться

хоч би й що там було попереду

з ним так пеститься

і шепочеться

і так вабитьдо йо́го берега

 

***

 

він приходить до неї тихо, як перший сніг

він цілуєїї за вушком, немов дитя

я не міг закохатись — думаєвін — не міг

боіз того кохання не буде нам вороття

 

він приходить посередночі, вона вже спить

до світанкузосталоськілька годин лише

не болить

не болить

тобі уже не болить —

віншепочеледьчутно в ніжнеїї плече

 

він приходить до неї першим, вінзнає час -

саме той, коли можна в самотністьїї прийти

є такі незбагненні речі довкола нас -

ненаписані нею вірші, невідправлені ним листи

***

всі жінки, якихти любив до мене —

хто вони?

чи згадаєш їх поіменно?

всі жінки, яким дарував каблучки,

камінці, сережки, тонкіобручки —

де твоя скінчилася ойкумена?

 

всі жінки, якихти колись покинув —

безсоромні губи, чуттєві спини,

всі панянки, хвойди та господині -

де було їм місце в твоїй хатині?

із якої цеглинині

між вами стіни?

 

всі жінки, які тебе пам’ятали,

частували, пестили, пригортали,

що ти залишив їм на добру згадку -

листування, фото, рахунок в банку?..

ти заплющив очі —

і їх не стало.

 

піднімались з ліжкаще до світання,

цілували сонного на прощання,

прочиняли двері в холодний ранок,

замовляли каву, таксі, сніданок

всі жінки — по черзі.

і я — остання?

 

***

осінь делікатно стукає в двері

не пхається знахабніло на перші шпальти

осінь цмулить гаряче вино з гречаним медом

вдягає кольорові панчохи і темні пальта

 

осінь пізнолягає, ліниво вилазить з ліжка

неквапно варить каву із цинамоном

осінь носить руде волосся і ходить пішки

і п’янкі хризантеми несе додому

 

осінь кличе вітер на чаювання

роздає птахам каштани і горобину

осінь знається на прикрасах і чаклуванні

і сама обирає день, де тебе покине

 

осінь студить воду

зелену воду

в дзеркалі ріки відтворює хмари сиві

і втрачаєлистя, мов жінка втрачає вроду —

без розчарувань

без зітхань

красиво

***

як мені страшно, Отче

як мені страшно

я загубила розум і майже — пам’ять

бігла шукати щастя у день вчорашній

а відшукався лиш за душею камінь

 

як мені гірко, Отче

спаси й помилуй

я не навчусь літати, я неспроможна

твій милосердний янгол позичив крила

але ж у небо, Отче, мені не можна

 

як мені тоскно тут, за трьома морями

в місті, де навіть вітер мною гидує

хто мене тут шукатиме з ліхтарями?

хто мене обігріє та нагодує?

 

якби ж ти бачив, Отче

якби ж ти відав

скільки невтішних сліз я тобі дарую

діти мої

ненароджені, мертві діти

чорна пташина зграя в душі вирує

 

що мені, Отче, буде

що мені було

певно, лиш ти один достеменно знаєш

зглянься, безгрішний

най би я все забула

най би незчулась — милуєш чи караєш

 

***

він їй каже — серце моє, сонце моє

дні коротшають, ночі довшають

час іде

зима настає

 

він їй каже — я віддам тобі все своє

все тепло, все нутро

все, що маю

все, що я є

 

він їй каже — мертва вода гниє

вогонь горить, білий янгол спить

хтозна, де тут тепер чиє

і полин гірчить

 

він шепоче — зоре моя, доле моя

як приспати всі твої нескінченні «я»

як зібрати докупи

в одному пазлі

твоє ім’я

 

він кричить, роззявляє рота

мов дикий птах

він скидається на ідіота

в її очах

 

галасує, психує, б’ється

гарчить, сичить

 

та вона його знов не чує

бо він — мовчить