«Зламані сходи. Детективні записки соціопата», роман, частина 1

Версія друга, теж робоча. По дорозі могла статися аварія, конфлікт з іншою машиною. Чужинці перемогли й замели сліди вбивства. Але це також зі сфери фантастики. Хлопці з Емська були озброєні до зубів. Не в кожній зустрічній машині знайдеться така команда, що переможе мисливців. Конфлікт на дорозі не витримував критики, хоч теж був перевірений старанним Іларієм. З цього розряду й конфлікт з іншою мисливською компанією на березі озера. Там теж міг пролунати трагічний постріл, невлучний, що зачепив людину. Але маленька війна, якби така була, і тут не пройшла б без наслідків. У ту пору мисливцями були засіяні всі береги Білого. Хтось би неодмінно побачив і почув перестрілку.

– А як щодо утоплення? – нагадав я старому слідчому ще одну версію, спостерігаючи, як міліють його келих і чашка з кавою.

– Перевірили, - запевнив капітан, блиснувши на мене абсолютно тверезими очима. – Приїжджали водолази з Летичівського водосховища. Тиждень пірнали з кількох країв, нічого не знайшли. Ну от скажи, хіба можуть утонути безслідно троє дорослих чоловіків? Всі човни на місці. Вони, до твого відома, у той час були на обліку. Кожен крок тоді фіксували, кожен пчих і кашель. Не те, що тепер. Туберкульозників розвелось, дихнути боїшся… Хоча мені вже байдуже. У мене печінка гуд бай волає. Оце об’явився ти, то й подумав: треба закінчити не завершену справу. Щоб не залишати боргів.

– А як відносно того, що таки провалились? – я перебирав варіанти, нехай найбезглуздіші. – Там же є покинуті хутори. Їхали машиною, провалились у криницю…

– Теж перевірили. Військові із собаками облазили кожен закут. Нічого не знайшли…

– І що?.. Більше ніяких версій не виникало? – я розчаровано випрямився, поглянув на бар, чи не замовити ще кави.

– Виникало. Аякже!.. НЛО їх украло, - усміхнувся капітан Шаман. – Непізнаний летючий об’єкт… Тоді, знаєш, теж проскакували такі розмови.

– А в столярному цеху розпитували?

Іларій був і там. Не полінувався навідатись і до психів. На час гіпотетичного проїзду мимо цеху мисливської компанії підприємство уже не працювало. Закінчилась зміна. Того дня, у п’ятницю, після роботи до пізнього вересневого вечора залишились майстер і сторож. Шаман уже не пам’ятає їхніх прізвищ, але може підняти свої записи. Майстер оформляв папери на готову продукцію, а сторож тільки-но приїхав на велосипеді з Красного. Там шість кілометрів від села до цеху. Дорога не дуже завантажена, пустинна. То якби жовті «Жигулі» їхали, вони б неодмінно обігнали велосипедиста. Цього не сталося. Жодне авто впродовж усієї поїздки сторожа не наздогнало. Майстер теж нічого цікавого не сказав. Він думав, що капітан заявився в цех з перевіркою.

За п’ять кілометрів - роздоріжжя. Направо – до лісництва, до озера. Наліво – до Краснянського психоневрологічного диспансеру. Слідчий навідався і туди. Висока кам’яна огорожа із колючим дротом по горі, громіздка металева брама, що розкривається повільно, з гуркотом, вартові у будці, ніби військовий об’єкт охороняють. Іларій психів не любив. Від них можна чого хоч чекати. Тут власне й тримали тих, котрі здійснили важкі злочини, але неосудні за висновком медичної комісії. Капітана там зустріли насторожено. Начальник охорони, теж капітан, Нефьодов посидів із ним на лавці під огорожею, покурив, поговорив. У лікарні все заґратовано, замкнуто, перегороджено на секції й бокси, розписано по хвилинах, зарегламентовано так, що звідти пташка не вирветься. Капітан Нефьодов любив порядок на роботі. Ось тільки чоботи в нього були забруднені, нашвидку витерті. Пройшло три дні із часу зникнення мисливців, тож Іларій звернув увагу, але не напружився. Може служака обходив зовні свою територію та й забруднився. А тепер ті замащені чоботи йому час від часу зринають в пам’яті й непокоять, але чим – не зрозуміло. Ну, забруднив, подумаєш. Осінь все-таки, накрапали дощі. У нього не було жодних підстав підозрювати Нефьодова у чомусь протизаконному. А всередину не пустили. Потрібен був дозвіл спеціального відділу КДБ. На такий дозвіл слід було подати вагомі аргументи й підстави. Начальник міліції полковник Сахно на несміливу пропозицію Шамана відвідати диспансер, покрутив пальцем біля скроні. «Ти шукай пропалих, а не в дурку залазь!» - гаркнув у відповідь.