«Зламані сходи. Детективні записки соціопата», роман, частина 1

– Не важливо, - уникнув я деталей. – Хочу послухати, що на ній записано.

– Таку штуку можна прокрутити, - задумався на хвилю друг, - на тому боці. У Середи! Він тримає лавку антикваріату…

На тому боці – це значить, за автострадою. Наш Емськ розрізали, ніби яблуко, шумливою магістраллю, що бігла в один край до Львова, а в інший – до Кишинева. Хтось так мудро спланував, прокладаючи трасу. З одного боку залишилась влада, поліція, пам’ятник із поштою та кілька банків і шкіл, а з другого – вокзал, аеропорт, театр, бібліотека й заводські труби. Висотки, щоправда, як зуби дракона, почали рости з обох боків. Що вже не робили – розв’язки, з’їзди, мостові й підземні переходи, а розрізане яблуко стулити докупи не змогли. І люди почали перепитувати: «Ти з того боку?».

Ми пішли «на той бік». Лавка антикваріату розташувалась у двоповерховому будинку, який ще пам’ятав часи польських магнатів. Старий будинок глядів сумними вікнами на шумливу автомагістраль і дрімав у сонячному мареві. Дзвінок над головою калатнув, коли ми зайшли, але до нас ніхто не визирнув. Я вчув запах розплавленої каніфолі, що линув із прочинених дверей у стіні, завішаній різноманітними годинниками. Це була таки справді антикварна лавка, лише тісненька. В ній не було вільного місця. Навіть на підлозі біля різьблених шаф, буфетів, бюро, крісел, пуфів, скринь, тумб стояли без порядку розставлені гасові лампи, газетниці, мідні ваги і бронзові кавомолки, свічники й небачені телефони, глеки й вишукані гачки для ключів. Вітько вдарив долонею по дзвінку на прилавку.  

До нас вискочив лисий чоловік із борідкою та окулярами на лобі – він щось паяв у майстерні і видно присвічував собі лампою, бо мружився й придивлявся до захожих. Його вправні пальці поскакали по прилавку, ніби перевіряли, чи вся дрібнота на місці. Власник очевидно тримав лавку не стільки для бізнесу, як для пристрасті.

– Що бажаєте? – запитав увічливо.

– Ось він, - показав не мене, як на без’язикого, рішучий Вітько. – Має касету. Хотів би послухати її…

– Ага!.. Ага! – жваво взяв у руки мою знахідку антиквар. – «Свема»… Номер вісімнадцять. Упізнаю. А чи знаєте ви, панове, хто першим і коли здійснив магнітний запис звуку?

І оскільки ми промовчали, то він сам продовжив, вийшовши з-за прилавка.

– Де ж він у мене стоїть? Он там, біля вікна, - показав на магнітофон «Юпітер», оздоблений деревом. – Шановний, будь ласка, подайте його сюди!

Вітько розгріб ногою дріб’язок, що перепиняв шлях, ухопив міцними руками апарат і поклав на середину лавки.

– Ось так, - любовно погладив антиквар свою цінність. – Зараз ми його включимо у розетку, намотаємо плівочку… Дві доріжки. Тут може бути багато записів… Вперше записав звук на стальну дротину данський фізик Поульсен. Ще в 1889 році. Він назвав свій винахід телеграфоном. Пристрій працював із телефоном. Щось подібне до сучасного автовідповідача…

Бобіна закрутилась, «Юпітер» зашипів, ніби на плівці нічого не було. Ми стояли мовчки й чекали, може те чудо техніки оживе. Й воно ожило! Голосний звук раптом увірвався у тісну лавку, як вітер, що поривно відкрив вікна й двері.

There’s a lady who’s sure

All that glitters is gold

And she’s buying a stairway to heaven.

When she gets there she knows, if the stores are all closed

With a word she can get what she came for.

Ooh, ooh, and she’s buying a stairway to heaven.

Чистий дзвінкий голос під розливи флейти та перебори гітари співав про дивну юну леді, яка стверджує, що має багато золота, бо золото все, що блищить. І вона купить сходи в небо. Коли приїжджає туди, вона знає, що всі магазини закриті, але словом може отримати те, за чим приїхала. О-о-о, о-о-о, і вона купує сходи до неба!..

– «Лед Зеппелін»! – випалив старий і захитав у такт головою. – Свинцевий дирижабль!.. Група моєї молодості!..

There’s a sign on the wall

But she wants to be sure