«Антиутопія від Елли Леус: витвір небуденної уяви, тонкої іронічності й невичерпного сарказму», рецензія на книгу Елли Леус «Антипадение»

Головний герой твору – людина з пробірки, біологічний робот, енергетична машина, гомункул і раб. Він покликаний виконувати всяку брудну і брутальну роботу. Щоб повноцінно  функціонувати,  йому потрібна спеціальна сиворотка, яку він щомісяця отримує від Майора. Це робить його залежним. Він начебто отримує свободу, але це свобода раба. У Ката в процесі становлення з’являється щось глибоко людяне: він багато читає, веде щоденник-нічник (позаяк легко обходиться без сну і тільки з перебігом часу відчуває у цьому потребу), багато роздумує і філософствує, перебуває у телепатичному зв’язку з Учителем і Леоном Гроссом (що заборонено Системою), закохується в дівчину Ію, вивчає медицину настільки досконало, що зцілює безнадійно хворих людей. Як Знахар Доленги-Мостовича він стає популярним в тій лісовій місцевості, де проживає і винищує вовків. Але милосердя не приносить йому добра і жаданого спокою: закоханий у дівчину і прив’язаний до приятеля Якуба, якого має стратити, він стає небажаним для Системи і на нього розпочинають полювання. Ці великі лови добре і драматично виписані авторкою. Врешті його вбивають, але він дивом виживає, тільки опиняється у коматозному стані майже рік. За той час гинуть найближчі йому люди Ія та Якуб.

У кожному новому розділі (а їх три) з’являються нові персонажі, і оповідь виходить на новий спіральний виток. В іменах це відбито так: Священик, Леон Гросс, Імператор, Помічник (їхні життєві історії цікаві та інтригуючі), Абусус, Матінка Гі, Віола і Герда, доктор Стокс і доктор Маркелус, Двухсотий, Фокусник, Міледі, Шут, Генерал, Пастух, Генералісімус…

В центрі твору філософські роздуми і медитації про Час і Простір. Авторка підводить до думки, що час іде по спіралі, знову і знову повертається на «круги свої», хоча в іншій видозміні, зовні прогресуючій якості.

«Так как Время можно представить в виде круга, то оно идет по кругу и представляет собой вечность. Возможно, все, что происходит с нами сейчас, уже было и происходит вновь. Бог, создав все, в данный момент создает жизнь в другом изменяемом Времени. Возможно, совсем близко от черной дыры. Из этого можно сделать вывод, что времен много и, возможно, они движутся по спирали, как Галактики».

Розвиток науки і техніки абсолютно не позначається на моральних якостях людини: якою вона була у темних віках, такою залишається і тепер, коли вчені навчилися створювати собі подібних у пробірках, а техніка сягнула запаморочливих вершин. Жорстокість – не знає  меж, і поділ, як одвіку, один: любов – ненависть, доброта – зло, милосердя – жорстокість, краса – потворність. Ось декілька цитат, що говорять самі за себе і дозволяють глибше зрозуміти підтекст роману «Кат».

«Время – Великий Маг Вселенной. Но я не поэт. Как ученого, меня, безусловно, волнует вопрос Времени. Убежден, что оно влияет на все явления в природе как мощный физический фактор. Оно поглощается при одних процессах и выделяется при других. Это уже пытались доказать опытным путем. Поток Времени имеет причинно-следственную направленность. А структуру потока узнают наши потомки. Тогда станет яснее теория о плотности Времени, о его связи  с сохранением энергии», – ці слова звучать із уст Леона Гросса, як і наступні: «Теория относительности тесно связывает Время с Пространством. Она показала их единство, выражающееся в совместном изменении характеристик в зависимости от концентрации масс и их движения. Время и Пространство перестали рассматривать независимо друг от друга, и возникло представление о пространственно-временном континууме».

Авторка уміє забезпечити особливу динаміку, вишукану внутрішню напругу, що відчувається як на рівні фрази, так і цільної організації тексту.

Зрозуміло, що такі широкоформатні картини, як в романах «Кат» і «Антипадіння», створюються не зопалу, не на одному подиху, а повільно і навіть натужно, і тому читач, який береться за них, теж має налаштовувати себе на непросту роботу душі й мозку. В таку книжку треба вжитися, іноді подолати певний  опір, відшукати код доступу, але, увійшовши у її стихію, вже важко покинути її, важко вийти з цього бурхливого і неспинного річища, що несе у немислимі світи, полонить, бентежить і часто перевертає душу жахливими картинами насилля і жорстокості.

Роль пейзажу у романах Е. Леус, як правило, зведена до мінімуму, однак ті мазки, якими вона послуговується, винятково виразні, як-от:  «К рассвету ночной туман рассыпался на десятки тысяч крупных капель, осевших на листьях кустарника. Скала у входа в катакомбы, казалось, забрала себе весь солнечный свет».

Часто описи природи вносять елемент поетичності, дозволяють бодай на Мить вийти з похмурого віртуального світу тотального насилля.

«Наглый, словно разбойник со стажем, ветер листал страницы облаков на распахнутом небе. Где-то пронзительно закричал поезд. Закричал и затих кратким эхом… Воздух был приятным – влажным и прохладным».