«Антиутопія від Елли Леус: витвір небуденної уяви, тонкої іронічності й невичерпного сарказму», рецензія на книгу Елли Леус «Антипадение»

«Шальной солнечный лучик жарко щекотал щеку».

Характери діючих персонажів Е. Леус розкриває у розмовах і вчинках, уникаючи при цьому детальних описів рис характеру і зовнішніх особливостей та прикмет. І все ж усі вони без винятку постають повнокровно, виразно-зримо і цілісно. А де розлогіша характеристика вкрай необхідна, подибуємо ось такі промовисті деталі:

«Помощник напоминал акулу, внезапно выплывшую из черных морских глубин. А еще неумолимую бесстрастную машину, неизменно достигающую своей цели».

«Оловянные глаза Майора потемнели. В них застыла злая мука. Он не снимал перчаток, да и высокий воротник кителя не мог скрыть синевы на шее».

Примітно, що коли оповідь набирає кульмінаційної напруги, письмо стає особливо експресивним, фрази ще коротшими і вибуховішими, часто-густо забарвлені іронією чи їдким сарказмом. А ще письменниця любить фрази афористичні, що западають у пам'ять і серце.

«Дьявольский огонь власти испепеляет душу».

«Без веры практически невозможно создать что-либо стоящее».

«Счастье всегда минувшее».

Нерідко ця афористичність перетікає у діалог:

«– Досада – плохой спутник на дороге к выздоровлению.

– Зато прекрасный на дороге к смерти».

Хоча Е. Леус пише про речі містичні, вигадані, що є виключно продуктом її творчої фантазії, можливо, сновидінь та візіонерських видінь, вони, однак, не є абсолютно відірвавними від реального життя, а легко проектуються на наш час, викликаючи зримі алюзії з тими подіями, що відбуваються в Україні і в світі сьогодні. У романі «Антипадіння» це навіть стає наріжним каменем, основою, на якій виростає вимисливо-віртуозна кладка оповіді, як своєрідне віддзеркалення зовсім недавніх подій, моторошний драматизм нашої дійсності.