«Душа між степом і ріллєю», вірші

А ЩО, ЯК НЕ БУЛО Б ЗРАДЛИВОЇ ДАЛІЛИ?

Самсоне мій…

Ти борешся із левом?

І вже смакуєш переможну путь?

Я б дикою косулею, чи птахом

Відволікла мару –

та не дозволиш.

Скоріше, сам змахнеш мене з чола,

Як краплю, що нагадує про долю –

Людську, звичайну – ту, яку матуся

В таємних мріях зичила тобі,

Натомість дбала про важке волосся –

Обітниця ж бо

й кляті вороги…

…О хижоокі, спраглі жертви, люди!

Народжуйте тендітних, світлих чад,

Стрижіть їм кучері і бережіть…

Від кого?

НАД ВІЧНОЮ РІКОЮ

Медвяний смуток, золотаві зблиски

У пам’яті та на поверхні хвиль.

Трав прибережних літери і риски,

Немов би вірші квітнуть звідусіль.

Тремтлива млість розгойдує свідомість.

Перехлюп мрій та яві –

Диво-Вісь

Всіх символів забутих і відомих,

Які на світ з’являлися колись –

Дзвенить наскрізь щемливо до нестями.

Йдуть за водою простори й часи,

Лишаючи кодовану словами

Гармонію любові та краси.

***

В дитинстві не боялася нічого –

Лиш гидувала: слизьким та хистким.

Бабусині ж гіркі перестороги

Ховала в скриньку пам’яті…Між тим –

Постукав Час, узяв мене за руку,

І ми пішли все далі у світи.

Втомилася, бабусю би послухать –

Хисткі місточки й погляди слизькі.