«Хочу чудити чудеса», оповідання

 – Та подобається. Я багато чого люблю. Але воно все таке різне і непоєднуване, що з того не можна сформувати схильність до якоїсь однієї професії.

 – Аж так усе складно?

 – Аж так, – важко зітхнув Сашко.

 – Тоді давай перерахуємо твої уподобання і спробуємо знайти щось спільне для них усіх.

 – Типу звести до спільного знаменника?

 – Саме так, – погодився тато.

 – Ти це серйозно?

 – Чому ні? Серйозно. Починай.

 – З чого починати?

 – Та байдуже, хоч за алфавітом.

 – Ну... я люблю, наприклад, малювати.

 – Тобто, міг би бути художником, так?

 – Так, але не тільки, бо ще я люблю майструвати різні моделі з металевого конструктора, вирізати фігурки з дерева, подорожувати і вивчати історію різних народів і культур, програмувати на комп'ютері. І взагалі – я б не проти бути чарівником і чудити чудеса. Ну, і де я візьму таку професію, щоб усе це охопити?

Тато широко всміхнувся.

 – Маєш рацію. Чудити чудеса – такої професії точно немає. Принаймні у нас. Хоча...

 Він голосно плеснув себе долонями по колінах і вигукнув:

 – Знаю! Я знаю таку професію!

 – Та ну? – здивовано підвів брову Сашко. – Це ж яка?

 – А ти згадай, про які чудеса тобі відомо з історії.

 – Хіба що в казках чи давньогрецьких міфах, – скривився Сашко.