«Коли ми зберемося утрьох…»

Тарас Федюк

***

 

дим від цигарки – як пізній гість

в кріслі навпроти

                               не п’є і не їсть

і не говорить нічого ні з ким

тільки гойдається

                                п’яний у дим

 

гостем гойдається пальці спліта

світла на стелі бджола золота

а у горнятку чорніє чифір

а при чифірі біліє папір

 

і роздираючи горло старе

і розгортаючи чорне каре

і наче розум втрачаючи зміст

і наче мову втрачаючи хист

 

коротко й страшно тому що пора

віршик як ворог на світ позира

 

***

 

коли ми зберемося утрьох

тих утрьох яких уже немає

перший вип’є другий прочитає

ну а третій знає: не дай Бог

 

край липкого столика з нічим

на правобережжі прорізної

ми утрьох як на руїнах трої

вчотирьох з метеликом нічним

 

що летить не знаючи куди

б’ється в стіни вікна чужі люди

коли ми зберемось звідусюди

так як ми збиралися завжди

 

коли затріщать у пальцях злі

цигарки між гральні автомати

що ми троє зможемо сказати

трьом яких немає на землі?

 

***

 

місяць немов золотий сич

сів на глиняний комин

кріт із нори вигортає ніч

човен землі повен

 

там де коноплі мочили жінки –

мокнуть вужі і гадюки

і на івана купала вінки

вогники склали і руки

 

з дзвонів обірвано мотузки′

в хорі одна зажилась 

бабця: співає а голос такий –