Міфи та реальність у книзі Еліни Заржицької «Як козак у Морського Царя служив»

Еліна Заржицька. Як козак у Морського Царя служив. – Х. : Талант, 2016. – 64 с.

З давніх давен розповідають казки. І це не просто розвага. Завдяки казці людина може багато чому навчитися, підсвідомо примірюючи на себе вчинки героїв, розділяючи з ними почуття та пригоди. І найкраще передача цієї інформації відбувається завдяки казкам. Текст казки динамічний, у ньому багато подій, іноді від початку до кінця досить короткої історії проходить ледь не ціле життя героя. Текст казки яскравий і часто приправлений чарівництвом.

Особливу цікавість викликають казки, дієвими особами яких стають герої, в яких втілюються національні коди. Для українців – це міфологічні персонажі та козаки, чиї образи також часто міфологізовані. Саме такі тексти мають великий потенціал для актуалізації національних кодів та міфологем.

Та все це відбувається за єдиної умови: якщо твір написаний щиро і не є «шароварним», що, на жаль, доволі часто трапляється в сучасній українській літературі як для дітей, так і для дорослих. Також такі твори мають бути правдиві у змалюванні міфологічних категорій, з якими не можна гратися.

У збірнику «Як козак у Морського Царя служив» міститься п’ять казок, більшістю героїв яких є козаки.

У казці «Як козак у Морського Царя служив», з якої і починається збірник, переповідається один із вічних сюжетів, коли сміливого і розумного героя запрошує на службу іноземний повелитель. Наш козак володіє тими навичками, що вивищують його навіть серед інших козаків. Завдяки цьому козак може навчити своїй майстерності військо Морського Царя, він є природженим лідером, – навіть риб’яче військо сприймає його як гетьмана.

Цікавим є те, що це навчене військо ніяк не загрожує батьківщині самого козака і не стане загарбницьким.

Завдяки казці можливе існування в різних площинах нашої реальності і реальності, у якій є підводний палац. Проте це відображення не лише своєрідного казкового буття, а й алегорична історична дійсність. Козаків часто запрошували на службу іноземні європейські владарі, а також як своєрідних військових інструкторів того часу, але отримані знання не використовувалися потім проти нашої землі.

Однак, за спілкування з потойбічними силами (а Морський Цар у наших уявленнях таки істота не Яви, а Нави) потрібно платити. І платою за це для козака стає часове розшарування. Коли для козака минали дні, то в нашому світі проходили роки, через що страждали мати головного героя і його кохана, які встигли зістаритися в очікуванні.

Цікаво, що цей мотив різного хронотопу для морського підводного простору і суші типовий для багатьох народних вірувань різних країн і повністю відповідає міфологічній логіці.

Так само чітко відображується у творі ще один міфологічний закон – закон справедливості. За вірну службу і те, що не зрадив самому собі, козак отримає чарівні дарунки, що можуть відвернути від його рідних старість і смерть, а самому козаку допомогти у майбутніх звитягах.

Героєм твору «Про молодого музику Звенигора» є не просто бандурист, а музика надзвичайно обдарований. Відповідно до міфологічного закону, творчість і чарівництво працюють на підсилення одне одного і втілюються в одній особі. Тобто, якщо людина у справжній казці є творчо обдарованою, то це означає, що вона володіє і чарівними здібностями.

Це міфологічне твердження висловлюється у тексті від самого початку, бо коли Звенигор грає, його слухають дерева і вітер, а люди ледь не проти волі починають танцювати. Окрім того, музика грає на інструменті, який асоціюється саме з українським народом, – на бандурі.

У деяких міфологічних текстах бандура взагалі – це втілення душі народу. Тому людина, яка не є виразником української національної свідомості, на бандурі не гратиме.

Чарівництво і музика заводять Звенигора на острів Душ Праведних, який знаходиться посеред Дніпра. Теж бачимо перехід в інший хронотоп, що відбувається через подолання водної перепони. Цей острів – своєрідне втілення Прави, якщо користуватися цією прадавньою системою розмежування простору.

Дивна буря, з якою бореться музика, відбирає у нього бандуру. Щоправда, бандура знаходиться на березі чарівного острова. І сумніваюся, що Звенигор повернув би собі свій інструмент, якби не був його гідний. Це теж суто міфологічна категорія: довести цінність свого життєвого шляху і творчої особистості через випробування. Дівчина з острова навчає Звенигора грати ще краще.