суббота
Оповідання
ВСІ СТЕЖИНИ В ЛІСІ ВЕДУТЬ ДОДОМУ
Якось улітку, гуляючи лісом, маленький гномик Джем почув дивні звуки. Він уважно подивився навкруги, але нікого не побачив. Джем вже було хотів продовжити свою прогулянку, аж раптом знову почув той самий дивний звук. Цього разу він був чіткішим, і лісовий гномик зрозумів, що поруч хтось є. Здалося, що плаче людина. Колись, дуже давно, про людей Джему розповідала його бабуся, лісова фея. Гномик розумів, що його поява може дуже налякати людину. Але він не міг залишити в біді нужденного. Маленький гномик довго шукав людину і так втомився, що вирішив сісти на пеньок, щоб хоча б трішки перепочити. Раптом він відчув на собі чийсь погляд. Джем підняв голову та побачив перелякані очі хлопчика, який сидів на сусідньому пеньку і плакав.
Хлопчина закляк від несподіванки, а коли очуняв, хотів втекти. Але дитина є дитиною – цікавість взяла вверх, і хлопчик запитав:
- Ти хто?
- Джем – лісовий гном, живу тут недалеко. Не бійся.
- Я не боюсь, – відповів хлопчик.
Він дуже сподобався гному, тому Джем щиро посміхнувся йому. Відповідна доброзичлива усмішка з'явилася і на устах хлопчини.
- Як тебе звати? – запитав гном. – Як ти опинився у лісі?
- Мене звати Іванком. Ми с батьками приїхали на річку відпочити. Я побачив у квітках барвистого метелика й побіг за ним. Дуже хотів його впіймати, але потім зрозумів, що заблукав, – відповів хлопчик і знову гірко заплакав.
- Не плач, Іванку. Я спробую допомогти тобі.
- Як? – із подивом мовив Іванко.
- Я ж лісовий гном, – і в голосі Джема пролунала справжня гордість. – Я добре знаю всі стежини у лісі.
- Але ж ліс такий великий, і в ньому так багато стежинок…
- Мій маленький друже, усі лісові стежини ведуть додому! – втішно сказав мудрий гном. – Пам'ятай про це завжди, адже дім там, де друзі. Якщо ти заблукав у лісі, нічого не бійся, оскільки ліс – це також друг. А ще тут живу я, твій друг, і завжди тобі допоможу!
Коли Іванко знову подивився в лісову далечінь, то крізь сльози побачив своїх батьків, які шукали його. Хлопчик побіг їм назустріч, але раптом зупинився.
Він хотів подякувати своєму новому другові, але маленького казкового рятівника ніде не було… Іванко з надією знову повернувся до пенька, де нещодавно сидів Джем, але побачив там лише маленький букетик лісових квітів. Хлопчик із вдячністю взяв букетик і подарував його своїй матусі. Він знав, що квіти людям залишив гномик.
КУЛЬБАБКИ
Одного разу влітку почався сильний вітер. Всі лісові звірі поховалися у своїх норах. Комахи – в траву і під листочками, жабки – під камені, а квіти позакривали свої пуп'янки і гойдалися на холодному вітрі. Гномик Джем швиденько позачиняв вікна в своєму будиночку й хотів вийти в сад, щоб подивитися, чи всі мешканці саду встигли сховатися від негоди. Але раптом двері відчинилися, і в будинок забігла його давня подруга – Кульбабка, сховавшись під великим зеленим листочком.
– Вже почався дощ? – запитав Джем.
– Ні! – заперечила Кульбабка і відхилила листочок. Голова в неї була повністю оголена!
Гномик мало зо сміху не впав, бо Кульбабка була дуже кумедною.
- Смієшся?! – образливо вигукнула вона, її очі заблищали від сліз.
Гномику стало шкода свою подругу і запитав:
- Пробач, я не навмисно. Люба, що з тобою трапилося?
- Це все вітер! Дивися, що він зробив з моїм розкішним капелюшком! Перетворив його на пух і розметав на тисячі маленьких парашутиків. Що робити? Я ж тепер зовсім не схожа на кульбабку! – і вона гірко заплакала.